• Гаряча тема

Продавати чи купувати?

Любов Попович.

Кіровоградська область.

Фото Олександра Майорова.

Володимир Зеленський під час форуму «Україна 30. Земля» підписав Закон «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який Верховна Рада ухвалила 28 квітня. Отже, з 1 липня стартує ринок сільгоспугідь. Відповідні закони Президент назвав «земельною Конституцією», яка буцімто повертає громадам право розпоряджатися своїми наділами і закріплює положення, що купувати та продавати землю можуть виключно українці. Що про цей закон думають селяни, яке майбутнє бачать для України? Відповіді на ці запитання давали жителі сіл Катеринівка й Обознівка Кропивницького району на Кіровоградщині.

У БУДНІЙ день села не зустріли особливим велелюддям. Селяни здебільшого заклопотані справами, тож, аби когось зустріти на вулиці, треба було походити. Та все ж поговорити вдалося. Запитання про земельний закон влучило в найболючішу точку, селяни відповідали і розмірковували охоче, але після спілкування створилось враження, що люди геть зневірені, хоча й мають різні думки щодо цього.

— Якщо землю почнуть продавати, у нас заберуть її за безцінь. Ми не хочемо цього. Краще здавати в оренду й отримувати хоч якийсь зиск для родини. Земля — народна власність, а не товар, яким можна торгувати, — переконана жителька Катеринівки Людмила.

Зі словами жінки не погоджується її односельчанка Галина. Каже, прийнятий закон про ринок землі створює кращі умови для селян.

— Якщо людина має земельний пай, хай сама вирішує, як ним розпорядитись. От тільки ціна, яку називають за гектар, — дві тисячі доларів — занадто низька. Треба, щоб було не менше десяти тисяч. Я за те, щоб люди самі розпоряджалися власними наділами. Може, хтось отримав пай у спадщину, працювати на землі не хоче, а гроші на щось потрібні; чи далі передасть її дітям — це має людина сама вирішувати, — пояснює свою точку зору Галина.

Категорично проти продажу землі інша жителька Катеринівки молода жінка Катерина Пальоха. Вважає, в ухваленому законі закладений несправедливий підхід до всіх українців, бо одні мають наділи, а інші — ні. І сьогодні їх ставлять у нерівні умови.

— Насамперед людям треба надати землю, а не продавати. Не виділяти гектари під забудови, а дати вгіддя тим, хто на них працює. Стільки людей гарували в колгоспах, а свого паю так і не одержали. Моя бабуся все життя там працювала, мама також віддала чимало років цій важкій роботі, а землі так і не мають. Українцям чомусь ніхто не продає ділянки в інших країнах, а наші багаті чорноземи хочуть збути комусь за копійки. Нам узагалі не залишиться місця ні де жити, ні де працювати! — з обуренням каже жінка.

Прямуємо в сусіднє село Обознівка. Ошатне, чисте, з хорошими дорогами і так само майже безлюдними о цій порі вулицями. Біля одного двору зустрічаємо невелику «сходку» — троє селян із коровою. Люди вітаються й пожвавлюються, почувши запитання про прийнятий земельний закон.

— Я проти ринку сільгоспугідь. З чим ми залишимося? Станемо просто рабами. Великі агрохолдинги заберуть землю за безцінь. Хіба ж ми спроможні її купити? Де в мене гроші при пенсії 1700 гривень? А якщо чужим продавати, то ціна за гектар дві тисячі доларів низька. У нас хочуть її задарма відібрати, бо ми бідні й самі купити землю не можемо. Це рейдерство, тільки вже державне, — не стримує гніву Лариса Чусавітіна.

Позицію жінки поділяють і її родичі — Володимир і Наталія Чусавітіни. Певні — як тільки почнуть продавати землю, селянам ніде буде навіть худобу випасати.

— Я трудилась у колгоспі 11 років, а землі так і не отримала. Потім ще двадцять років працювала на приватного підприємця без оформлення, от і заробила мізерну пенсію. Хіба я на неї можу купити гектар? Оце така справедливість… Добре, коли є земля. Проте вже нема сил на ній працювати, а молодь не хоче. Ось у цьому біда, — розмірковує Наталія.

— Залишилося тільки землю продати, а то вже все розбазарили — заводи, підприємства… Сьогодні фермери забрали землю, а ми що з цього маємо — мішок зерна? Та й те добре, бо можемо хоч якесь господарство тримати. А коли землю продадуть, то у нас не буде ні поля, ні балки, ні лісу, — обурюється Володимир.

Проти продажу вгідь і молода мама з Обознівки Тетяна. Переконана, це не на руку селянам. Прості люди її придбати не зможуть, а олігархи поскуповують за жалюгідні копійки, а далі продадуть іноземцям за мільйони. Згодна з нею й інша жителька — Наталія. Каже, якщо людині потрібні гроші, то вона свій пай швидко продасть, тільки на виручені кошти не вельми забагатіє. Зневірена в усьому, констатує, що як можновладці скажуть — так і буде, думки простих українців ніхто не питає.

— Люди живуть у селі, а землю мають не всі, вони ображені, для них це болюче питання. Реально купити гектар чи два селяни не в змозі, бо не мають грошей. Та вони навіть необхідні ліки придбати чи газету передплатити не можуть, бо бідні, не те що землю! Хто купить? Фермер, великий агрохолдинг. А прості селяни її тільки продаватимуть. А може бути й таке, що її просто у них відберуть, — розмірковує житель Обознівки Олександр.

З острахом люди очікують 1 липня, коли відкриється ринок землі. Не поспішати — перше рішення, яке здебільшого приймають селяни. Український народ мудрий: побачимо, що з того буде, каже.