Наша пошта

• Рядки з листів

Засліплені наживою

МАЄМО вже шостого Главу держави, який чинить за старим сценарієм попередників, замилюючи очі піаром всій Україні. Системи міняти не бажають. Закон не працює. Виборча система антинародна. При ній владою народу і не пахне. Тхне лиш партійним смородом за відсутності громадянського суспільства. Є ж приклад «союзу нездоланного», який ішов неправильним, ганебним, антинародним шляхом. То де він тепер? Щоб побороти зло, потрібно йти з ним на герць, на самопожертву, а не зловтішатися, перебуваючи в одній упряжі.

Олексій ПОЛУМІЙ.

смт Диканька Полтавської області.

Влада піклується тільки про власні кишені. Маючи невеликі запаси енергоносіїв, торгуємо брухтом і виплавляємо метал завдяки імпортному вугіллю і газу. Подивіться, чий товар на базарі продають наші «підприємці». Китайський, турецький, польський. Де ж візьмуться робочі місця, якщо ми тільки перепродуємо, а самі нічого не виробляємо, якщо тільки збуваємо урожай за кордон і не будуємо переробних підприємств?

Нема у можновладців почуття патріотизму, не вболівають за державу. Вони натхненно працюють над утіленням ідей, які дають збагачення тільки їм. Засліплені наживою! Ніяк не наїдяться. Хай спробують прожити на встановлену ними мінімальну пенсію, на яку змушені існувати тепер ті, хто в молоді роки тяжко працював на благо Батьківщини.

Юрій МИХАЙЛЕНКО.

с. Бовтишка Кропивницького району

Кіровоградської області.

Ми з чоловіком прожили 62 роки разом у селі, де важко трудились. Бідували, будувались, а як трохи обжилися, почали відкладати гроші «на книжку» в «Банк трудових заощаджень». Каса була в селі, на пошті. Коли по п’ять карбованців, коли по десять, то собі, то чоловікові, то дочці, а потім і внучці. Все йшло на внески: і вгодована свинка, і кролі, і картопля, і бурячок, і яйця — на краще та легше життя дітям. Але минув час, банк розваливсь, а вклади заморозили, точніше сказати — вкрали! Згодом постановили, що гроші віддаватимуть тільки тим, кому виповнилося 80 років, але їх так ніхто і не отримав. Лише 2008-го нам вдалося забрати по тисячі гривень, і по п’ятсот гривень давали на поховання спадкоємцям померлих. Надалі обіцяли продовжити виплати, але обіцянка-цяцянка, а дурневі радість. Виплати знову заморозили. У травні цього року мій чоловік, якому було 93 роки, помер. Ми звернулися в «Ощадбанк» із надією, що хоч якусь копійку на поховання дадуть, але нам сказали, що нині нема такої програми. Як так? Чому скрутної хвилини ми не можемо скористатися своїми ж кревними, заробленими важкою працею коштами? Навіщо нам та Верховна Рада та закони, які не діють?! Крик душі та й годі, і, напевно, не лише моєї.

Анастасія БАБАК.

с. Широка Гребля Вінницького району

Вінницької області.

На всіх телеканалах тільки те й роблять, що крутять посиденьки депутатів та тих, хто був при владі, а тепер не проліз туди. І всі вони плачуть, що не вистачає грошей, аби заплатити пенсіонерам, лікарям, учителям, але ніхто з них і словом не обмовиться, чому депутати мають по п’ять-десять помічників (своїх жінок, сватів, кумів) і платять їм захмарні зарплати, чому самі живуть безкоштовно в державних квартирах, їздять на державних автомобілях, за місяць одержують стільки, скільки селянин за все життя не заробив. Спритники, що сидять у студії, ще й дивуються, мовляв, колгоспниця ходила на роботу і на похорон не змогла собі зібрати. Боже, в якій країні вони живуть? Вони не знають життя людського, яке кожний наступний «гарант» робив тільки гіршим під прикриттям чергового «покращання». Не виняток і нинішній. «Слуги народу» не знають, кому вони служать, раді, що добилися до корита на брехливих обіцянках, про які вже й забули, і стараються робити такі реформи й ухвалювати такі закони, які дадуть їм найбільшу наживу. Про яку любов до України вони розказують?

Ганна ВОРОБЙОВА.

м. Монастирище Уманського району

Черкаської області.