Наша пошта

У ній краса, сила і наша доля

Володимир ШВЕЦЬ.

с. Кам’яне

Баштанського району

Миколаївської області.

З РАННЬОГО дитинства я слухав українські пісні. Батько і мати часто співали у вечірній час після роботи. Згодом і я став їм підспівувати.

1970-го разом з однокурсниками по Київській сільгоспакадемії побував у Чехословаччині. Зустрічались зі студентами Вищої сільськогосподарської школи. На вечірці, яку для нас організували, ректор попросив заспівати українську народну пісню «Стоїть гора високая». Виявилося, що 1944-го він був членом штабу нашої армії, який на той час розмістили в селянській хаті на березі Дніпра, де жила солдатська вдова з п’ятьма дітьми. Одного разу жінка, готуючи їжу, прихилилась до стіни біля вікна і впівголоса заспівала… То була саме ця пісня (до речі, її написав Леонід Глібов на Болдиній горі у м. Чернігові). Чеху та мелодія й слова на все життя запали в душу: «Яка чудова пісня є у вашого народу!»

Через чверть століття, що минули від тієї зустрічі, я побував у Сполучених Штатах Америки. Гостював у земляків. І там заспівав «Місяць на небі, зіроньки сяють». Які ж вони були раді почути пісню своїх батьків (ті жили в Софіївці, що на Новобужжі).

…Промайнули роки. Нащадок будівничих одного з найгарніших в нашому краї Свято-Михайлівського (Пелагеївського) храму Микола Дурилін приїхав із Санкт-Петербурга туди, де його рід залишив по собі добрий слід. Коли сиділи разом із ним за святковим столом, Микола Георгійович пригадав, як йому сподобалася пісня «Ніч яка місячна», котру почув далекого 1930-го. Батьків Миколи Георгійовича заслали на Урал. І його, малого, з ними. В Україну не повернулись. Відтоді він не бував у рідному селі Ольгопіль, що відійшло в минулі роки до Єланецького району. Звичайно, всі, хто сиділи з гостем за столом, затягли цю чудову українську пісню. Він із задоволенням слухав і попросив записати для нього слова, щоб вивчити їх напам’ять.

Коли писав цього листа, то вдвох із дружиною Надією згадали жительку Миролюбівки Віру Петрівну Ратушну. Проста сільська жінка, а як вона співала!

Нині інші часи. Більшість дивиться на телеекрани, хоч не все корисне там показують. Молодь рідко співає народних пісень. А шкода…

На завершення хочу згадати Степана Руданського. Пісню на його слова «Повій, вітре, на Вкраїну» люблять у багатьох країнах світу. Зроблено переклад з української на угорську, польську, французьку, англійську, італійську та інші мови. А в Данії у наш час цю пісню співають як народну під назвою «Лети з вістями в рідний край».

Не раз я думав про силу і красу рідної української пісні й вирішив написати до газети та дати землякам усіх поколінь таку пораду:

Не забувайте рідну мову,

Пісень народних не згубіть.

Ідіть до старших на розмову

Та пам’ять свято бережіть.