• Гаряча тема

А владі байдуже

Любов Попович.

Кіровоградська область.

Фото Людмили Попудіної.

Немов бджіл у вулику, сколихнула українських пенсіонерів місяць тому новина, що виплату пенсій із вересня цього року здійснюватимуть на банківські картки. Літнім людям, особливо тим, що мешкають у селах, поцілили у найболючіше, адже у багатьох населених пунктах нема ані банківських відділень, ані банкоматів, подекуди навіть поштових відділень. Тож аби отримувати пенсію, їм довелося б кожного місяця їхати у районний центр чи більше село, де є банкомат, щоб зняти свої кревні. А найголовніше те, що листоноші є зв’язком зі світом, до того ж, крім пенсій і кореспонденції, вони приносять продукти та товари першої необхідності.

УРЯД схаменувсь, і доставка пенсій поки що залишається за Укрпоштою. Втім, усім пенсіонерам запропонували обрати спосіб, у який вони одержуватимуть пенсійні виплати: через Укрпошту або на банківську картку. Щоб дізнатися думки людей стосовно цього, ми вирушили у сільські населені пункти.

Спершу поїхали у колишній районний центр Компаніївку. Тут є пошта, банківські відділення і банкомати. На перший погляд, не виникає проблем зі зняттям готівки з банківської карти чи отриманням пенсії з рук листоноші. Але коли навіч побачили, як живуть люди і який доступ мають до найнеобхідніших послуг і потреб — взялися за голову.

У Компаніївському поштовому відділенні нас зустріли начальниця Світлана Рева і листоноші Галина Ликовська та Зоя Бірзул (усі на фото). Кажуть, люди дуже обурюються тим, що їх змушують отримувати пенсії на банківські картки.

— Нас це також обурює. Адже ми несемо їм не тільки пенсію, а й газети, товари першої необхідності, допомагаємо оплатити комунальні послуги, — розповідає Світлана Рева. — Одержувати пенсію на картки люди не хочуть, адже дістатися банкомата складно, декому навіть треба наймати транспорт.

За шість кілометрів од Компаніївки двома вуличками вбік від траси притулилося село Лужок. Біля першої хати побачили літнього чоловіка з паличкою. Знайомимося. 73-річний Микола Якович Паливода запрошує до двору, сідає на лавочку, бо стояти важко: він після інсульту.

— З нашого села дуже «легко» добратись і в аптеку, і в лікарню, і в магазин. Наймай машину за 150 гривень, і відвезуть куди хочеш, — гірко іронізує пенсіонер. — Автобуси до нас не ходять взагалі. Заїжджає тільки шкільний, який забирає єдиного нашого школяра Васю. Але дорослих цей транспорт не бере. У селі нема де навіть хліба купити, всі їдуть у Компаніївку. Двоє сусідів мають машини, то люди їх по черзі наймають, платять за дорогу, і вони возять. А як не можеш винайняти машину, треба виходити на трасу, ловити автобус чи маршрутку. Особисто мені продукти та ліки привозять діти. То якщо пенсію платитимуть на карточку, проситиму їх знімати гроші. Інші теж когось проситимуть.

До нашої розмови приєднується дружина Миколи Яковича — Наталя, яка працює листоношею.

— У нашому селі мешкає три десятки людей. Дев’ятьом я приношу пенсію. Їм по вісімдесят і більше. Боляче дивитися на тих бабусь, які пересуваються зі стільчиком, щоб за кілька кроків на нього присісти і відпочити. Дехто навіть із хати не може вийти, — із сумом каже жінка. — Якби ж то приїхав хтось із можно­владців та подивився, як тут люди живуть.

Чепурне й ошатне село Голубієвичі зустріло квітучими обійстями і неймовірними пахощами черешневих дерев. Село молоде, багатолюдне — тут здебільшого мешкають переселенці з Житомирської області, які приїхали сюди після аварії на Чорнобильській АЕС, та їхні нащадки. У ньому чимало дітей, що особливо радує, є школа і магазини, але банкомата нема. Пенсію людям приносить листоноша. Тут теж бідкаються, як буде далі.

— Моїй мамі 72 роки. Вона категорично проти пенсії на картці, — стверджує Людмила Конях. — Поштарка принесе гроші, вона в неї може і товар якийсь купити. Через село раз на день курсує автобус, але щоб вирішити справи в соцзабезі чи потрапити в лікарню, людям доводиться наймати машину. Так буде і з виплатами на картку — доведеться їхати у Компаніївку чи Кропивницький.

Прямуємо далі у Нечаївку. Нас зустріла і запросила до себе 87-річна Меланія Дмитрівна Гасенко (на фото). Жінка понад сорок років пропрацювала у школі. На свій вік добре орієнтується у сьогоденні. Почувши запитання про виплату пенсій на банківську картку, розповіла, що вже випробувала те «ноу-хау».

— Ой, маю досвід з тими карточками, — усміхається бабуся-оптимістка. — Якось мені підсовітували одержувати пенсію на карточку, і я погодилась. Але сліпа, не бачу, не можу розібратися з тим банкоматом. Намучилась, нанервувалась, добре, що люди допомогли. Тож тільки один раз по тій карточці пенсію отримала і перевела її назад на пошту. Мені листоноша її принесе, в руки віддасть, я з жіночкою поговорю, то і на душі веселіше. Хочу вас попросити: запитайте там, нагорі, чому обіцяли з нового року доплатити одиноким старим людям до пенсії 850 гривень, а не доплатили? Чого брешуть?

Дорогою на леваді після обіднього доїння корів зустрічаємо 40-літню Ірину Філоненко. Жінка охоче зупинилася поспілкуватися, бо їй ця проблема не байдужа.

— Моїй мамі 79 років, вона живе у Виноградівці. А там поруч Травневе. Ці села взагалі відрізані од світу, автобус туди не ходить. Взимку, якщо замете і ніхто дороги не прочистить, вибратися взагалі неможливо. Там самі пенсіонери залишились. Якщо пенсію переведуть на карточки, то це вже буде мій клопіт: поїхати до банкомата, зняти гроші, а потім відвезти їх мамі. Ніхто не думає про людей, скільки таким рішенням створюють їм додаткових проблем, — нарікає Ірина Філоненко.

Поверталися ми в Кропивницький із важким серцем. Почуте і побачене вразило до сліз: люди у глухих селах покинуті сам-на-сам із проблемами. Чиновники, що сидять у Києві, геть далекі від розуміння, яким є їхнє буття. Владі байдуже, як виживає сільська глибинка, і не тільки…