Профтехосвіта на роздоріжжі

Олена КОЩЕНКО.

Сьогодні в Україні відбувається реформа професійно-технічної освіти. Про неї мало говорять. Тим часом розбудову належної системи профтехосвіти експерти недарма називають стимулом для економічного розвитку регіонів. Ці речі взаємопов’язані. Від них залежать зростання ВВП та підвищення рівня життя населення. Ось чому питання реорганізації професійно-технічної освіти не просто вимога часу, а потреба заради сталого розвитку суспільства.

_{Кількість не означає якість}

ВІДПОВІДАЮЧИ на запит «Сільських вістей», очільниця директорату професійної освіти МОН Ірина Шумік у загальних рисах так окреслила ситуацію. Нині в Україні працюють 708 закладів професійно-технічної освіти. Більшість їх вже у часи незалежності за ступенем атестації були переформовані у професійні ліцеї, вищі професійні училища, центри професійно-технічної освіти та професійно-технічні училища.

Але кількість не означає якість. За своєю матеріальною базою, рівнем освітніх програм, забезпеченістю кваліфікованими викладацькими кадрами та чисельністю учнів ці заклади суттєво різняться. Зокрема, сьогодні діють майже 200 потужних центрів професійно-технічної освіти, в яких учні опановують практичні навички на новітньому обладнанні. А є і малокомплектні ПТУ, де у 20 штатних викладачів навчається всього 30, найбільше 40 учнів. Які у цих закладів перспективи?

— На території регіону має бути така кількість закладів, яка покриватиме реальні потреби місцевого бізнесу і яку здатен підтримувати місцевий бюджет, — відповіла чиновниця. — Робота з мережею передбачає різні процеси: об’єднання, відкриття нових закладів, проте не виключається ймовірність закриття неефективних.

Справді, заклади професійно-технічної освіти подекуди готують робітників за професіями, які не «прив’язані» до реальних потреб місцевих роботодавців. І байдуже, що профільних у цьому ПТУ фахівців у певній області чи районі вже давно з надлишком. У той час як гостро затребуваний на ринку праці фах краяни мусять їхати здобувати в сусідній район чи навіть область…

_{У партнерстві з місцевим бізнесом}

ПОТРЕБА в реформуванні профтехнічної освіти в Україні «болить» уже не один рік. Торік рішенням колегії МОН було схвалено Стратегію розвитку професійної освіти на період до 2023 року. Документ визначає чотири пріоритетні напрями реформи галузі. Йдеться про модернізацію інфраструктури закладів, удосконалення змісту та якості професійної освіти, її популяризацію, розвиток партнерства у цій сфері.

Водночас МОН спільно з парламентарями розпочало роботу над новим законопроєктом про професійну освіту. Документ зорієнтований на досвід у цьому питанні інших країн, де до професійних коледжів після закінчення школи зазвичай вступають понад 60% випускників. Причому нерідко на великій конкурсній основі.

Як відомо, у розвинені економіки світу інтегровано дуальну форму професійно-технічного навчання, яка передбачає 70% практики на підприємстві під керівництвом наставника та 30% теорії в закладі. Це дає змогу підготувати майбутніх робітників відповідно до потреб і особливостей роботодавця. Після випуску учні адаптовані та вміють працювати на техніці конкретного підприємства. Таким чином, бізнес має хороші кадри, учні — роботу, а регіон — більше податків та прибутку. За інформацією МОН, на сьогодні 217 закладів професійно-технічної освіти в Україні, в яких опановують знання та навички 12 395 осіб, у тій чи іншій формі вже застосовують дуальну форму навчання. Частка працевлаштованих випускників таких училищ 2020 року становила 83%.

Нині керівництво закладами профтехосвіти, як відомо, лежить на плечах місцевої влади. Вона ухвалює рішення щодо їх фінансування, формує регіональне замовлення. Законопроєкт передбачає, що заклади отримають більшу автономію, а органи місцевого самоврядування — ширші повноваження. «Управління на місцях дозволяє краще зрозуміти потреби регіонального ринку, а найголовніше — правильно профінансувати заклади. Водночас така модель професійно-технічної освіти дає змогу підтримувати реальну зайнятість населення, розвивати бізнес і, відповідно, — стимулювати ріст економіки регіону», — окреслила заплановані новації Ірина Шумік.

Також у законопроєкті розглядається питання створення Кваліфікаційних центрів, де незалежна комісія присвоюватиме той чи інший розряд здобувачеві професійної освіти. «Це буде стимулом здобувати знання. Адже учні закладів розумітимуть, що не майстер даватиме розряд, а незалежний орган, до складу якого входять експерти центрів зайнятості та роботодавці», — наголосила Ірина Шумік.

_{Професії державного значення}

ТИМ часом дедалі більшу роль при фінансуванні державного замовлення на підготовку кадрів ПТУ відіграють потреби ринку праці. Ще чотири роки тому уряд опублікував «Список професій державного значення», замовлення на які стало пріоритетним. Востаннє його оновлювали у 2018 році.

Перелік таких професій доволі довгий. Зокрема, у «Списку професій державного значення» є зварник, машиніст дорожньо-будівельних машин, монтажник систем утеплення будівель, слюсар з механоскладальних робіт, слюсар-інструментальник, слюсар-ремонтник, виноградар, бджоляр, бурильник експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ, тістороб, верстатник деревообробних верстатів, верстатник широкого профілю, токар, фрезерувальник, налагоджувальник верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням, складальник корпусів металевих суден, монтер колії, слюсар із ремонту дорожньо-будівельних машин та тракторів, помічник машиніста тепловоза, а також монтажник систем вентиляції, кондиціювання повітря…

За іншими професіями йде набір коштом регіонального замовлення. Ознайомитись із цим списком можна в місцевому управлінні освіти. Ознайомитися з ним можна в регіональному управлінні освіти.

Вже у червні ПТУ розпочнуть прийом заяв від вступників. Правила вступу для них оновлено. Зокрема, цього року Міністерство освіти та науки планує надати змогу абітурієнтам закладів професійно-технічної освіти подавати документи на вступ дистанційно.

У головному освітньому відомстві розповідають про переваги такої освіти для молоді. Серед них — швидке опанування професії (від 6 міс. до 3 років), безоплатне навчання коштом регіонального або державного замовлення. Привабливим фактором є також безоплатний гуртожиток, стипендія та оплачувана учневі практика. До того ж для зарахування до закладу професійної освіти не потрібні сертифікати ЗНО. Зарахування може відбуватись за рейтинговим списком, результатами співбесіди, середнім балом шкільного свідоцтва.

До відома: стипендія у закладах професійної освіти становить майже 500 гривень. Деякі учні також можуть претендувати на соціальну стипендію — близько 900 гривень.

За словами Ірини Шумік, найпопулярнішими у вступників закладів професійно-технічної освіти нині є професії сфери послуг: кухар, кондитер, перукар, манікюрниця, автослюсар, водій тощо. Випускники з цими професіями часто відкривають власний бізнес. Недобір зазвичай спостерігається на технологічно складні фахи, як-от токар, фрезерувальник, верстатник. Хоча деякі з них, наприклад зварник, в останні кілька років набувають популярності.

_{Замість післямови}

І ВСЕ Ж не лише професійно-технічна освіта потребує змін. Потребує їх ментальність нашого суспільства. Батьки в переважній більшості будь-що прагнуть дати своїй дитині вищу освіту, не особливо переймаючись, чи має їхнє чадо до неї хист. І часто всіляко відраюють сина або доньку від здобуття робітничої професії. Зокрема, дослідження, проведене агенцією InfoSapience у квітні на замовлення МОН, показало, що майже кожний другий дорослий респондент, у якого підростають діти шкільного віку, вважає профосвіту непрестижною і неперспективною. Ще одна проблема, яку показало дослідження, — низька обізнаність про реформу професійної освіти та зміни, які вже відбулися. Тільки 5% опитаних сімей випускників, котрі є потенційними вступниками до профтехів, хоч щось чули про реформу та зміни, які вже відбуваються у системі вітчизняної освіти.

Підсумовуючи сказане, не можна не погодитись із позицією МОН: у професійно-технічній освіті України, про яку за роки незалежності фактично забули і, можна сказати, майже зруйнували її, просяться зміни. Бо, як наслідок, сьогодні нашій країні катастрофічно бракує кваліфікованих робочих кадрів. «Без сумніву, що, вибираючи професійну освіту, молода людина робить правильно. Адже це шлях до забезпеченого, успішного майбутнього», — певна очільниця директорату професійної освіти МОН. Підтвердженням її слів є те, що сьогодні випускники українських ПТУ, які свого часу обрали фах зі «Списку професій державного значення», затребувані й високооплачувані.