• Точка зору

Iмперські стратегії приниження українців живуть

Лариса МАСЕНКО,

професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

radiosvoboda.org

Заборони, які російська колоніальна адміністрація накладала на українську культуру і звичаї, вражають винятковим самодурством. Для прикладу можна навести донесення київського губернатора П.І. Гессе генерал-губернатору І.І. Васильчикову від 7 квітня 1862 року, опубліковане у виданні «Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання».

У НЬОМУ йдеться про затримання поліцією дворянина Чернігівської губернії М.М. Вілігорського за появу в українському національному вбранні на вулицях Києва. В документі подано опис одягу чоловіка, через який поліцмейстер запідозрив його у політичній «неблагонадійності»: «Одежда на нем была следующая: шляпа круглая соломенная простая малороссийская; свита байковая дикого цвета, покроя тоже малороссийского; пояс синий полосатый шерстяной; синие суконной фланели малороссийского покроя шаровары; простые с длинными голенищами сапоги и часы, повешенные на ремешке. О чем и заключен акт, утвержденный подписом самого Вилигорского». Документ також містить помітку: «Здесь носить запретить, а если хочет, то может ехать к себе в губернию».

Здавалося б неможливим застосування подібних імперських практик приниження української культури нині, на тридцятому році незалежності, та ще й після окупації Росією Криму й частини Донбасу і її реальних зазіхань на решту території нашої держави. Виявилося, що «наше дно не має дна»!

Звернутися до наведеної ретроспекції мене змусив 10-хвилинний ролик із записом вечірнього шоу «95-го Кварталу» під російською назвою «Не бордель, а Шмарочос! Как девушки легкого поведения перешли на украинский». Як заявлено у вступі до пародійної вистави, на її створення кварталівців надихнуло впровадження української мови у сферу обслуговування відповідно до законодавства.

Уявним місцем дії автори шоу обрали публічний дім, де всі повії, ніби за колишнім розпорядженням київського поліцмейстера, вийшли на сцену в українських народних строях. Далі дійство розгорталось у формі діалогу між очільницею борделю, яку грав перевдягнений у сукню Євген Кошовий, і клієнтом.

Не переповідатиму змісту малоросійської вистави. Скажу лише, що цього разу в провокативній українофобії кварталівці перевершили всі свої попередні сюжети — і про ебонітові палички, і про спалений будинок Гонтаревої, і про німецьку порно­актрису.

Обрана для глузування сексуальна тематика дала непогані можливості для огидження всього, що стосується національних вартостей українців. Пародійно перекручуючи у кпинах з української мови слова на кшталт винесеного в назву «шмарочоса», автори не забули висміяти навіть літеру ґ, відновлену в абетці після десятиліть радянської заборони на використання. Об’єктом глуму стали й наші народні пісні, звичаї, історичні постаті. В принизливому контексті згадали і п’ятого президента — як же без нього!

Загалом до здійснюваного у виставі пародіювання української культури найбільше пасує діє­слово «опустити» у значенні, вживаному в кримінальному жаргоні, — «принизити», «позбавити високого статусу через приниження». І сумні роздуми з приводу нашої колективної ідентичності викликав не лише зміст шоу й актори, які із завзяттям нав’язували глядачеві спотворений російськими колонізаторами образ українців, а й реакція глядачів, яких ця злостива пародія не обурювала, а розважала.

Водночас, як свідчать відгуки на виставу в соцмережі, у багатьох громадян вона спричинила адекватну реакцію. Щоправда, вподобань під відео майже вдвічі більше ніж позначок несхвалення, але треба врахувати, що передачі «Вечірнього кварталу» цікавлять переважно лише його любителів.

З-поміж понад трьохсот відгуків у коментарях до відео абсолютна більшість — різко негативні. Варто навести деякі з них: «Ганьба і гидота! Ці люди та їхні глядачі не знають, що таке гідність!», «Це просто жах! Цікаво, чи в якійсь іншій цивілізованій країні так само висміюють мову», «Рольові ігри для зовсім аморальних збоченців», «Квартал знову пробив дно! Важко сказати, де огидніше видовище: на сцені чи реакція залу».

Приниження української культури розгнівало й російськомовних користувачів: «Манкурты смешат, а малороссы смеются», «Достали уже… кстати, это оскорбление страны, ее языка, традиций, культуры», «Друзья Президента высмеивают государственный язык своей страны. Я не прав?».

Такої реакції на свою творчість кварталівці, вочевидь, не чекали, адже призначали відео для демонстрації «захисту російськомовного населення від «насильницької українізації».