• З літопису наших днів

Апогей безчинства

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Є в неповторно мальовничому Приоріллі благодатне урочище. Воно якось мов недоречно носить назву Свиняче, хоч на пам’яті останніх поколінь селян досі нічого поганого ні за ним, ні в ньому не водилося. За даними ж істориків, це стародавнє русло річки Оріль, яку ще 18 тисяч років тому відтіснив звідси останній у Європі льодовиковий період. Місцина довго порожньою не була — заросла лісом, а в ньому завелася дичина. Спершу домінували бурі ведмеді. Але їх незабаром вижили дикі кабани і свині. От і залишилося для нащадків урочище духмяного різнотрав’я під немилозвучною назвою.

ІСТОРІЯ, про яку ми повідаємо, зовсім недавня, розпочалася тут торік у листопаді. Село Китайгород, що межує зі Свинячим, а також навколишні Рудку, Царичанку, Могилів, Цибульківку та Прядівку облетіла вражаюча новина: в урочищі вириють два чи три озера, щоб вирощувати в них рибу. Ніхто про це людей не попереджав, тим паче з ними не радилися. Ошелешений народ кинувся до китайгородського сільського голови Сергія Турського, щоб скликав відкриту сесію. Вона відбулася 19 листопада. Сергій Миколайович повідомив, що є, те є, мовляв, усі 30 гектарів Свинячого поділено по 2 гектари і передано у приватну власність жителям громади; вибачайте, що вчасно вас не ознайомили, замоталися.

«Але що далі?» — запитав люд, обурений тим, що поза його спиною спритно розпорядилися багатством усіх, хто тут живе й утримує худобу, яку випасають у Свинячому. «А далі, — сказав Турський, — усі, хто отримав в урочищі ділянки, дружно продали їх чоловіку на прізвище Алмазов із Дніпра. А вже що він із нею робитиме, це суто його справа». Завирував ще дужче народ, воліючи дізнатися прізвища мешканців рідної громади, які приватизували по два гектари нібито для створення особистих селянських господарств, а насправді продали їх «пройдисвіту з міста». Голова ухилився од відповіді і швиденько закрив сесію.

А за кілька днів грякнув грім. Тихий вечір у селах Козівка, Борець, Забрідки і, звичайно, Китайгород та Рудка розірвав несамовитий гуркіт 12 потужних екскаваторів, десятки тонн чорнозему сипалось у кузови великовагових самоскидів із логотипами «ТОВ «Автомагістраль-Південь». То рвали на шматки верхній шар ґрунту на десятках гектарів урочища…

Тутешні селяни, наділені почуттям власної гідності, цю наругу терпіти не могли. Цього, вочевидь, ініціатори «свинячої» затії і не врахували. Раніше і не потикаючись у громаду, тепер бігом прислали в село юриста Олександра Шикуленка. І знову прорахувалися. Бо чим мазаний і кому служить цей юрист, хто-хто, а селяни всієї області знають не з чуток. Саме юридична компанія пана Шикуленка розпайовувала тутешні колгоспи, маючи колгоспників, як згодом стало ясно, за дурників. Він заявив, що бізнесмен Дмитро Алмазов придбав 30 гектарів Свинячого у приватну власність за законом. Далі цей пан що хоче, те й може робити, в тому числі й рити без усяких на те дозволів та погоджень. А збудує він тут, дійсно, три озера завглибшки 7-10 метрів загальною площею 26 гектарів, зону відпочинку та спортивно-рибальський комплекс. Та це вже, люди добрі, не вашого розуму діло.

Одначе люди добрими бути не забажали. Місцеві підприємці Олексій Хорішко та Юрій Мусійчук прочитали гостю цілу лекцію, що потрібно, аби розгорнути «велике» будівництво, зокрема екологічна експертиза і громадські слухання, котрих не було. Не діждавшись від юриста передбачених Водним кодексом документів, люди його прогнали. Довелося їхати до непоступливих селян самому пану Алмазову. Зустрівшись із депутатами ОТГ, він став крутити хвостом: може, і не три, а тільки два озера, і завглибшки 2-3 метри…

Проте не в тім’я биті селяни розгадали його підступний намір. По інший бік Свинячого прокладають сумнозвісну автомагістраль Дніпро — Решетилівка і далі на Київ. І досить дефіцитний будматеріал, яким є пісок, під полотно майбутньої траси возять саме автомобілі ТОВ «Автомагістраль-Південь», яке належить… Дмитру Алмазову. «Так чутки про те, що все гамузом Свиняче викуплене для того, щоб добувати тут пісок, — загукав гнівно народ, — правда?!» Алмазову й мову відібрало. Він теж мусив мерщій вшитися, поки, чого доброго, не побили: селяни були рішучіше налаштовані відстоювати Свиняче та свої інтереси.

Про які інтереси йдеться? Жителі громади горою стали на захист урочища, котре багато років правило їм за пасовища та сінокоси, — це з одного боку. З іншого — риття глибоких озер загрожує населеним пунктам громади тим, що в них зникне вода. Адже гіркий досвід не обминув тутешні краї. В сусідів із Єлизаветівки сухо не лише в колодязях, а і в свердловинах. І все через те, що на околиці села наперекір людям вирили гігантський котлован, добуваючи з нього пісок. Причому з аналогічною «благородною» метою — прокладання доріг у Петриківському районі. У Свинячому ж зібралися спершу зняти втричі більше ґрунту, щоб дістатися піщаних покладів, — майже 3 мільйони кубів! Учені-біологи з Дніпровського університету ім. О. Гончара підтверджують, що кар’єри порушать верхні водоутримувальні шари, і вода негайно піде на нижчі горизонти. Рівень не тільки підземної, а й тієї, що у руслі Орелі, знизиться до катастрофічної межі.

Отут мусимо сказати про жахливе безчинство, яке нині коїться в Дніпропетровській області, а саме на Приоріллі. Ще за часів президентства Віктора Ющенка було прийнято рішення про створення унікального Орільського національного природного заповідника. Однак відтоді ніхто й пальцем об палець не вдарив, щоб проєкт реалізувався. А ось нищити луки і байраки, описані ще Олесем Гончаром, — так це будь ласка. Взялись уздовж річки через весь майбутній парк прокладати автомагістраль на шість смуг із Дніпра на Київ, хоча спеціалісти в один голос радили вести її в обхід приорільських красот. Як гадаєте, чому? В цих мальовничих краях місцеві «круті» наліпили собі заміських віл та котеджів і обрали за краще з вітерцем добиратися до них. Це раз. А друге: варіант дороги через приорільські краєвиди на порядок дорожчий, а значить, значно більше можна поцупити бюджетних коштів.

Наступне свавілля, яке почало тут чинитися, — перегородження Орелі десятками гребель, перекатів. Місцеві «князьки» гатять персональні «водосховища»... Ось черга дійшла й до третього наступу на Приорілля — у вигляді видобутку піску, для чого урочище Свиняче й потрапило під екскаватори. Торік у листопаді китайгородці повідомили Царичанське відділення поліції і райпрокуратуру про незаконне виймання піску на майже десяти гектарах. Люди припустили, що, за документами, на будівництво автотраси пісок нібито доставляють із далекого легального родовища, «оплачуючи» десятки кілометрів дороги, а в дійсності нелегально копають його поруч.

Свою підозру селяни попросили правоохоронців підтвердити або спростувати. То їм сказали, що потрібна експертиза, чи справді в машинах пісок і звідки він. Як на це можна реагувати? На нашу думку, давно необхідна експертиза, чи справді в нас є поліція і прокуратура…

9 березня до Китайгорода прибув начальник служби автодоріг області Олександр Коломійцев. І заявив, що «жодної тонни з незаконного піщаного кар’єру Свинячого не ляже в тіло магістралі, яка тепер будується уже в рамках президентського «Великого будівництва». А рівно через місяць обурені селяни повідомили, що великовагові вантажні автомобілі з написами на бортах «Автомагістраль-Південь» почали возити зі Свинячого пісок. І запитали: «То це тепер «Велике будівництво» чи «Величезне крадівництво»?

Ви не повірите, та людям — даруйте за тавтологію — не повірили. Тоді 24 квітня депутатська комісія з соціально-економічного розвитку здійснила цілоденне обстеження того, що відбувається навколо Свинячого. І ось маємо акт: «Із восьмої ранку зі Свинячого відбувається постійний рух потужних вантажних автомашин «Автомагістраль-Південь». Ми викликали поліцію. Вона прибула… спинила один автомобіль, навантажений піском, на який не було документів. На якийсь час зупинився потік машин. Але тільки-но поліція відбула, він відновився знову… Нами виявлено майже на всіх 30 гектарах урочища незаконно знятий верхній шар глибиною до 2 метрів. У східній частині виритого котловану у воді встановлений земснаряд... По периметру заскладовано пісок висотою до 4 метрів... Загалом працював цього дня 21 робітник. І за день було вивезено 46 автомашин незаконно добутого піску».

Жителі Китайгорода, Рудки та Цибульківки — разом 136 чоловік — спробували лягти поперек машинам, та куди там: знову примчав О. Коломійцев і заходився лякати суворою відповідальністю за подібні дії, себто заспівав зовсім іншої пісні: служба доріг, мовляв, «не переймається походженням піску, а лише справно оплачує акти виконаних робіт». Після звинувачення в оприлюдненій вище хитрій схемі з відстанями на папері й фактичним задарма добутим неподалік піском пан Коломійцев здимів. Того дня, до речі, стало відомо, що оборудка, яку провернули зі Свинячим (роздавання землі по 2 га з подальшим перепродажем), уже була «апробована» в урочищі біля села Іванівка.

Не маючи інших інструментів впливу, громада адресувала сільському голові Сергію Турському звернення, в якому заявила — вас обрали повторно, ви зобов’язалися захищати наші інтереси, а чините навпаки, відтак вимагаємо від вас одного — добровільно і негайно скласти повноваження сільського голови. Одначе Сергій Турський кинув своїм виборцям межи очі, що він зубами гризтиме, а за посаду триматиметься.