Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бізнес і орнітологія

Людський делікатес

Лариса ЧЕПІГА.

м. Київ.

Відколи ми з чоловіком завели крихітку чихуахуа Куську, наше замилування живою природою, представником якої було цуценя, досягло кульмінаційного ступеня. Певно, вплинуло на нас невгамовне бажання песячої душі радіти життю, втілене в кожному кумедно-зворушливому порусі та дзвінкоголосому гавканні.

Звісно, втіха від життя була притаманна й нам самим. Проте суцільні негаразди, котрі дедалі щільніше стискали кожного рядового співвітчизника, враховуючи й нас, дещо відраду — від такого життя — гасили.

Та навіть коли велика чорно-сіра ґава, яка жила, а може, й донині мешкає на одному з дерев поблизу нашого будинку, спікірувала точнісінько на мою маківку і поцупила беретик зі штучними перлинками, ця пригода видалася мені потішною. Щоправда, не одразу, а коли минув потужний переляк.

— Це тільки з тобою могло трапитися! — сардонічно зазначила не надто люб’язна до мене співробітниця. — До речі, твоя ґава запросто могла і в око клюнути!

По-перше, чому «тільки зі мною»? Я що, одна-однісінька в беретику, нехай і розцяцькованому штучними перлинками? Просто саме я, а не хтось інший під воронячу лапу, або ж під вороняче крило, утрапила.

По-друге, довбонути в будь-яку частину вашого приватного організму може і гомо сапієнс, у якого на момент зустрічі з вами нуртуватиме настрій, далекий від ідилічного. Не дзьобом — виключно тому що дзьоба він не має. А предметом, котрий у того сапієнса в руках опиниться, знову ж таки на момент зустрічі з вами. А ще й як під доброю мухою або ж під чимось радикальнішим, аніж муха, сапієнс перебуватиме — тим, що цілковито тямки відбиває! Чи просто видастеся йому надто щасливим!..

Прикладів довго шукати не доведеться — достатньо ввімкнути телевізійні новини — у кримінальному розділі й надибаєте.

Якщо ж лихої години законодавчо доступні пістолети у вільний продаж викинуть, тоді вже халепи точно не уникнете! Це вам буде не ґава з беретиком!

Зауважу: в кінцевому підсумку орнітологічна історія завершилася щасливо для кожного з її учасників. Для мене, ґави і беретика також. Умостившись на гілці й намагаючись видзьобати привабливі перламутрові кульки, ґава впустила беретика, який я спритно підхопила та помістила на належне йому місце. Перната ж крадійка вчасно уникла нестравності шлунка, спричиненого неїстівним оздобленням.

Ну а в день на початку вересня, котрий, власне, безпосередньо пов’язаний із зворушенням від живої природи, ми з чоловіком йшли повз торговельні ятки поблизу виходу з метро.

На прилавках здіймались узвишшя зі слив, винограду та груш.

Незважаючи на розпал сезону садовини та зважаючи на одночасний — безтерміновий — розпал цін, покупців не було.

Єдиним, хто впритул зацікавився дороговартісною вітамінною продукцією, був сизенький голуб, який, користуючись відсутністю продавчині, їв виноград. Кожен рух сизокриленького відзначався попередньою натренованістю: певно, не вперше ласував подібним чином.

Вмостившись на гронах кишмишу, він вправно відривав дзьобиком виноградинки і ковтав цілими. Часу мав удосталь: торгівля буксувала на початковій стадії ознайомлення покупців із цінами, тож продавчиня вільно облагоджувала власні справи поза межами робочого місця.

Ми із задоволенням спостерігали за винахідливим пташиним частуванням, коли поруч пролунав грубий голос:

— Ану геть пішов! Жере тут!..

Це з’явилась огрядна продавчиня й сердито замахала руками на дзьобастика.

Той стрепенувся, змахнув крилами й полетів.

— А ви чого стоїте? — шалено зиркнула на нас. — Не могли прогнати?!

Вибух люті настільки не відповідав кумедності пташиного конфлікту з приватним торговельним бізнесом, що ми з чоловіком перезирнулись і мовчки пішли геть.

— Можна подумати — об’їв голубочок її хазяйчика! — сказала я дорогою. — Не біда — обважуванням компенсує з’їдене! Якщо хтось купуватиме по таких цінах!

— Та, мабуть, купуватиме! Без прибутку не тримав би той хазяйчик-перекупник ятку! — зауважив чоловік і додав: — А пташечка молодчина! Хоч поїла людського делікатесу!