Наша пошта

Про бур’ян на городі та у свідомості

Микола ПЕТРУШЕНКО.

Київська область.

МУШУ повторити народну мудрість: «Чого дурний, бо бідний, а бідний, бо дурний». Так от. В одному з райцентрів чорноземного краю, де навіть кілок проростає деревом, ні в магазині, ні на базарі нема яловичини. Аби купити цей дефіцит, його треба замовляти в сусідній області. На жаль, сьогодні це не виняток.

У цьому ж районі (що теж не виняток) живуть сім’ї з двома і трьома дітьми, які, крім кота та собаки, не мають більше ніякого господарства. Навіть курей не тримають! І це при тому, що є городи, а неподалік хат — луки й пасовища, покинуті обійстя, де земля родить самі лише бур’яни.

Чи є зв’язок між цими двома фактами? Прямий. У глобальному плані — плоди політики, що спричинила знищення селянства. Стару систему господарювання зруйнували, а паростки нової не підтримують. Тож сьогодні в багатьох селах дефіцит молока і тієї ж яловичини більший, ніж у містах, — тільки хто чесно скаже, звідки там вони беруться і, певна річ, якої якості.

Щодо другого факту — маємо суспільну деградацію, спричинену руйнацією села. Ніде правди діти, є сім’ї з малими дітьми, в яких навіть півень не співає на обійсті, а дорослі живуть тільки на гроші, які держава виділяє на малечу. Ще й витрачають їх на горілку! При цьому твердять: «А вам яке діло? Як хочемо, так і живемо!»

Чи ж це лише їхня особиста справа? Адже горе-батьки подають їм приклад сповідування психології споживачів. Мовляв, не працюючи, можна жити за рахунок інших. Чому на це не звертають уваги численні служби, які опікуються розподілом благ для подібних сімей?

Нині держава все більше дистанціюється від життя в регіонах. Повноваженнями наділяються місцеві органи влади. І проблема неблагополучних сімей не повинна випадати з їхнього поля зору.

Практика свідчить, що виховні розмови на таких горе-батьків не діють. Відтак здебільшого на них уже махнули рукою, мовляв, що з таких візьмеш.

А чому б від імені громади не заявити: «Маєте здоров’я — працюйте. Ось вам курчата (ягня, теля, крольчата). Де взяти, на місцях видніше. Але не в подарунок. Частину вирощеного передасте у дитячий садок (школу, лікарню)». Тобто треба не рибою підгодовувати, а давати вудку в руки.

Знову ж таки: це потрібно не тільки для виполювання бур’яну з городу і зі свідомості сімей, які живуть на «дитячі» гроші. Вони члени спільноти села. Від того, яким буде кожен у громаді, залежить майбутнє поселення. Рятуючи одну сім’ю, будемо зміцнювати село.

Не забуваймо ще одне прислів’я: «Громада — великий чоловік». Яку атмосферу вона створить на своїй території, те й проростатиме. Вирощене оцінюватиметься плодами.