Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• А що думаєте ви?

Давайте радіти

Марія КОЗАЧЕНКО.

Київська область.

Зустріла я днями давню знайому. «Як справи?» — запитую. «Нічого хорошого». І там, каже, погано, і те не так. «Хворіли, чи у дітей якісь негаразди?» — намагаюся уточнити. «Ні-ні, — відповідає швидко. — На здоров’я не нарікаємо». «Що ж тоді? Пенсії у вас з чоловіком не мінімальні, діти працюють, онуки здобувають вищу освіту. Що не так?» Знайома помовчала, а тоді відповіла: «Та це я так сказала, не подумавши. Насправді все гаразд».

МИ РОЗПРОЩАЛИСЬ, але у мене довго не йшла з голови ця зустріч. Чому дехто з нас весь час жаліється? Боїться, щоб не зурочили? Та не можна ж дивитися на життя тільки похмурим поглядом. Часто чую від сусідів, що колись жити було краще, ніж тепер. Мовляв, усе коштувало копійки. Але ж і одержували копійки! А вічний дефіцит усього? Навіть за хлібом були черги... Нині буття справді не таке, як у нашу молодість. Гарні магазини, повні продуктів і товарів, Інтернет, мобільні телефони і... загальна зубожілість простого люду. В усі часи особливо нелегко велося пенсіонерам. І заробив би десь, так здоров’я не дозволяє. Але ж перебирати щодня негаразди, скиглити без кінця теж не діло. Таке «смакування» породжує злість і образи на всіх і все. Невже наше життя наповнюють тільки хвороби, тарифи, ціни, ковід? Хіба нема інших тем для розмов?

Катерину, мою сусідку, природа не наділила міцним здоров’ям. Дві операції пережила. Траплялося, йду до неї, підшукую слова, щоб підбадьорити. Але завжди виходило так, що не я її втішаю, а вона мене. Знаю, каже, що все буде добре, бо вірю і маю сили здолати хворобу. Я не бачила, щоб вона плакала, примовляючи: «За що мені таке?» З лікарні повернулась і жартує: «Тепер як нова буду!» І тут же розповідає про знайомство із жінкою, яка пообіцяла їй дати корінці небачено гарних жоржин. Катерина дуже любить квіти, у неї і город, і подвір’я заквітчані. Милується своєю рослинністю з ранньої весни й до пізньої осені, дарма, що праця біля неї нескінченна. «Але ж воно варте того!» — стверджує з усмішкою. Любить на свята дітям і сусідам букети роздавати — несіть красу і пахощі додому! Затишно поруч такої людини, настрій поліпшується.

Хай там як, але життя триває, оновлюючи цінності. Незмінними, втім, лишаються земля, на якій живемо, і сім’я. Наші діти дістали більше можливостей, ніж ми свого часу. Тож порадіймо разом із ними. Онуки добрі оцінки заробили — нехай і це буде приводом для радості та нашої уваги. Посильна праця на городі теж як задоволення, нині стільки нових сортів овочів — вітамінів для всієї родини...

Можна зітхати за минулим, але ліпше дивитися добрим поглядом у сьогодення. Цінуймо те, що маємо. І не забуваймо — поганий настрій негативно позначається на самопочутті, зумовлює хвороби.