• Влада і преса

За наше жито...

Василь ПІДДУБНЯК.

Історична місія — викинути на вулицю чи не найстарішу газету в нинішній
Європі! — випала регіональному відділенню Фонду державного майна України (ФДМУ) в місті Києві.

ЯК ТОЙ казав, Дід бив — не розбив, Баба била — не розбила…

Акурат 15 квітня, коли православні вшановували пам’ять преподобного чудотворця Тита (IX століття) і мученика Полікарпа (IV століття) та молилися за процвітання і добробут, начальник юридичного відділу столичної філії ФДМУ пані Васильєва Т. С. — про своє, животрепетне.

Повпред ФДМУ по Києву імпульсивно доводила судді Господарського суду міста Києва Павленку Є. В., що «Сільським вістям» таки треба «набити морду».

Дід (при Кучмі) бив — не розбив, Баба (при Януковичі) била — зуби обламала…

Черга — за черговою державною Мишкою (не про пані Васильєву тут мова).

Саме їй, цій казковій Мишці, напевне, судилася важлива історична місія — випхати із приміщення видавництва «Преса України» газету захисту селян України «Сільські вісті» на вулицю.

Що ж воліє ця державна установа від наймасовішої у сьогочасній Україні проукраїнської газети, яка виходить і завдяки коштам із селянського мозоля?..

Тут і до безпартійної циганки Ази не ходи!

Столична філія ФДМУ хоче все того ж, що й «поважні люди», — грошей. Бажано — багато!

Із усе незатухаючим ентузіазмом фондомайновики буквально заламують творцям поважної селянської газети руки: «Або гроші на бочку, або столи зі стільцями, комп’ютери із кошиками для паперів, валізи з листами читачів у руки — і гайда на вихід!»

Четвертий рік поспіль чиновники державної установи (все тієї ж, столичної, філії ФДМУ!) виганяють із приміщення видавництва «Преса України» редакцію газети, яка зробила для розбудови нової Української держави, напевне, у сотні разів більше, ніж усі філії означеного фонду, разом узяті!

Хіба можуть діячі філії Фонду, поклавши руку на серце, сказати: у капітальній споруді «Преса України» є і нами зароблені кошти? Питання, дозвольте, панове, нериторичне.

В іншій цивілізованій державі на таку газету, як «Сільські вісті», молилися б, як віруючі — на чудотворця Тита чи мученика Полікарпа. А в нашій що?..

А у нашій із кінця 17-го року (нового тисячоліття, звісно) при потуранні влади чиновники тужаться переробити, як той казав, «Тита на Полікарпа» за недолугим сценарієм «мордобою».

Не станемо знову докладно переповідати обставини справи №910/20371/20, що розглядалась у Господарському суді міста Києва 15 квітня цього року.

Якщо одним рядком, то: «Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову».

І подібний цей спів більше до громоподібного державного іржання троянського коня!

З одного боку — нестримно зростаюча вартість імпортного газетного паперу, з іншого — подорожчання друкарських послуг і доставки преси. Тут би владі й піти назустріч довіреному їй народу.

Та ба! Із 1 січня 2015 року в державному видавництві «Преса України», яке будувалось і утримувалося за кошти, зароблені самими ж газетярами, різко зросла орендна плата і оплата комунальних послуг.

Проте Регіональному відділенню ФДМУ в місті Києві знову здалося, що і цих єзуїтських чинників для знищення проукраїнської і всеукраїнської селянської газети, яка стала ще більшою кісткою у ненаситному горлі антинародної влади, явно замало. Про подальші репресивні заходи щодо редакції повідомив листом від 10.08.2018 р. перший заступник голови означеного відомства Р. М. Новіков. Посилаючись на лист від 19.06.2018 р. №103-275-к державного видавництва «Преса України», цей пан фактично відмовив «Сільським вістям» у продовженні оренди приміщень, збудованих свого часу самою ж редакцією! Підстава? Є підстава, аякже! Вказані приміщення «не є вільними для оренди, оскільки не повернуті з оренди договором оренди…» (тут і нижче виділено редакцією).

Ось така, дуже подібна до єзуїтської, логіка влади, яка засвідчує одне: цинічні наміри все-таки знищити невгодну їй же газету!

Ще далі пішов виконавець ролі Василя Голобородька у телесеріалі «Слуга народу», якого обрали Президентом України, — влітку позаторік скасував указ «Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації» від 1997 року.

Про що йшлося в тому «крамольному» указі?

А ось про що: «Визнати за необхідне здійснювати, починаючи з 1997 року, заходи, спрямовані на державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації, засновниками яких є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, творчі спілки України, громадські організації, державні науково-дослідні установи та навчальні заклади, трудові та журналістські колективи редакцій. Таку підтримку провадити, зокрема, шляхом регулювання тарифів на поліграфічні послуги щодо друкування, транспортних перевезень та розповсюдження газет і журналів».

Один розчерк президентського пера — і вітчизняні ЗМІ опинилися на краю економічної прірви.

І це в умовах інформаційної війни із сусідом!

Попри зажерливу пандемію Мінфін запропонував у 2021 році збільшити витрати бюджету на підтримку ЗМІ відразу на 40% порівняно з тим, що планувалося. Не вийшло, але ж субсидії для засобів масової інформації залишилися — фактично на рівні минулого року.

Жодній українській газеті із заявленої підтримки і не капнуло!

І не могло капнути: Росія ж (а про неї мова) не Україна…

…Та повернемося до рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 р.

Позов регіонального відділення ФДМУ в місті Києві (позивача представляла згадана вище Васильєва Т. С.) задоволений частково. Ним вирішено стягнути із ПП «Загальнополітичне видання «Сільські вісті» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 631 тис. 117 грн неустойки і 11 тис. 432 грн 52 коп. витрат зі сплати судового збору.

Мало? Тоді нате ще: «Виселити приватне підприємство «Сільські вісті», газету захисту інтересів селян України […] у примусовому порядку з державного нерухомого майна — нежитлових приміщень на п’ятому поверсі редакційно-видавничого комплексу…»

То ж чи можна вважати і це «гуманне» рішення хоч би елементом «державної підтримки» «Сільських вістей» — газети захисту інтересів селян України? Чи, може, у нинішньої влади свої, специфічні, інтереси?

«Дід бив — не розбив, Баба била…»

O tempora, o mores! (О часи, о звичаї!), як сказав би давньоримський політичний діяч видатний оратор, філософ та літератор Цицерон.

P. S. Боротьба триває. Попереду — Апеляційний суд. А газета виходитиме!