Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Згадаймо Майстра

Чом ми не китайці?

Іван СОЧИВЕЦЬ.

— Ну, Миколо Харитоновичу, ви чули?

— Що саме?

— Інтерв’ю по радіо.

— Не чув. Щось цікаве? Нове?

— Дуже, скажу вам, цікаве. Просто за живе зачіпає.

— Тепер тих балачок, не переслухаєш. А толку?

— Е, не кажіть. Бувають всякі. А ось, що я почув, зовсім нове. Один народний депутат на запитання відповідав. І просто- таки нам Америку відкрив заново.

— Про що ж він говорив?

— Про таке, про таке. Досі нечуване.

— У якій галузі?

— Та в галузі нашого з вами життя. Живемо ж поганенько. Не заперечуєте?

— Не поганенько, а паскудно. Далі нікуди. То що ж той депутат? Якусь нову обіцянку-цяцянку проголосив?

— Обіцянок не проголошував. А дав зрозуміти, чого в нас так паскудно, як ви кажете. Вірніше, чого в людей краще, як у нас.

— В яких же це людей? В американців? Так це нам і без депутата відомо давно.

— У тім то й річ, що не в американців.

— А в кого ж?

— Уявіть, Миколо Харитоновичу, що в китайців.

— Тю-у! А той депутат шустрий уже й там побував?

— Вони скрізь встигають. Побував. З великою групою. Там, каже, надивились! І побачили всього. Навіть на стіну лазили. Ну, не лазили, а піднімались.

— На яку стіну?

— Ну, на ту, на знамениту. Китайську.

— Чого їм було туди дертися?

— Кажуть, з тієї стіни краще видно, яких успіхів Китай досягнув. Живуть — не горюють. Одягнені, взуті, ситі. Самим вистачає, ще й на продажу лишки є.

— Молодці! Не те, що у нас. Все гірше та гірше. То як же це китайці так виправились? Все були відсталими, а тут раптом...

— Відомо чого, Миколо Харитоновичу. Хтось по телефону запитав депутата ось таке, як оце й ви, а він — бух істину. Як громом поразив. Депутат прямо сказав, що там чималі досягнення тому, що в Китаї — всі китайці. В цьому, бачте, і розгадка економічного дива.

— Ух ти! Цікаво! Виходить, як би й ми були всі китайцями... Ух ти! Як все просто. Але ж ми українці... Де ж нам тих китайців набрати, щоб зажити по-людському? Він, той депутат, ще якесь відкриття зробив?

— Ні, більше нічого. Але хіба тільки цього мало? Він так прозоро натякнув та й замовк. А ви, люди, ламайте голови над тією дипломатичною мудрістю.

— Та-а-к! Довгенько ж нам доведеться чекати створення власного добробуту. Як шкода, що ми не китайці!

Без поняття

— Можна біля вас, дівчино?

— Ставайте, тут місця не продаються.

— Мітинг давно почався?

— Без поняття.

— А давно тут стоїте?

— З півгодини.

— Хто його проводить?

— Без поняття.

— Якась партія чи профспілка?

— Без поняття.

— Ну, а на трибуні хто стоїть?

— Не знаю. Без поняття.

— А про що говорять, розумієте?

— Без поняття. Говорять, та й вже.

— До чогось же вони закликають чи щось обіцяють?

— До мене не доходить. Без поняття.

— А чого ж ви прийшли і стали?

— Без поняття... Люди стоять, і я стою. Бо цікаво.