Наша пошта

Обеліски нашої пам’яті

СТОЇТЬ він у Грамівці. Постамент із побіленої цегли біля могилки, що вже майже зрівнялась із землею. Огорожка в нього подвійна. По обидва боки узголів’я так щільно вигнувся прут літерної в’язі, що утворилась табличка промовистого напису: «Слава загиблим героям!» Й вицвіле фото. Більше ніде нічого.

Від місцевих бабусь дізнався, що, коли німця гнали вже назад, за селом упав наш літак. Льотчик, не приходячи до пам’яті, помер на третій день. То його прах оце тут і віддали землі. І тільки у 1950-х, мабуть, до ювілею Перемоги, впорядкували могилку. Поставив обеліск і змайстрував подвійну загородку місцевий майстер Микола Андрійович Грама. За що колгоспний бригадир у своїх табелях записав йому чотири палички, себто трудодні. Микола вже покійний, а пам’ятник стоїть. Збитий літак незабаром забрали якісь військові, нічого нікому не сказавши про льотчика. Так і спить тут невідомий солдат. Якогось року приїздили буцімто родичі цього пілота. Але в селі вже не пам’ятають, чи приїжджі якось називали його по імені-прізвищу. Ті люди випили на могилці, закусили, посумували і, нікому нічого не сказавши, поїхали.

Відтоді у Грамівку ніхто з чужих не навідується і пам’ятником не цікавиться.

В’ячеслав БУЛАВА.

Дніпропетровська область

«Стоїть обеліск, і на нім — імена, які вкарбувала навіки війна»...

Декілька років тому перед Днем Перемоги на меморіальних плитах біля пам’ятника полеглим воїнам-землякам у Гармаках до майже півтори сотні (з 340, котрі брали участь у Другій світовій) односельців, чий земний шлях на злеті молодих літ зупинила триклята війна, додалося ще одне прізвище — Єфрема Йосиповича Середюка, якого увесь післявоєнний час вважали зниклим безвісти, не маючи жодних відомостей ні про обставини його загибелі, ні про місце останнього спочинку. І лише надзвичайна наполегливість та пошукова невтомність рідних допомогли через десятки літ відновити історичну справедливість і повернути із забуття чесне й мужнє ім’я солдата війни.

Коли настало воєнне лихоліття, Єфрема забрали до війська, і відтоді жодних звісток від нього не надходило. Лише на адресу сестри Марії вже наприкінці війни польова пошта принесла фронтовий «трикутник», у якому командування військової частини сповіщало, що Єфрем Йосипович Середюк пропав безвісти. Рідні, хоча й змирились із загибеллю брата і дядька, та весь цей час не полишали надії дізнатися про нього більше, хоча б про місце його останнього спочинку. Не раз зверталися до військового комісаріату, у ветеранську організацію, писали в різні архіви — і в Україні, і в Росії, але завжди отримували маловтішну відповідь: «Жодних відомостей не збереглось». І тривали ці пошуки не одне десятиліття. А конкретну допомогу дістали від голови районної ради ветеранів Надії Федорівни Кузнєцової, яка надала документ, у якому зазначалося, що червоноармієць Єфрем Йосипович Середюк, 1916 року народження, призваний Барським РВК Вінницької області, стрілець 71-ї стрілецької дивізії, загинув у бою 28 липня 1944 року. Похований: колонія Пшензель, Рудниковський повіт, Люблінське воєводство, Польща.

Тож відтоді полеглий на польській землі гармаківчанин Єфрем Середюк «відзначає» День Перемоги у колі таких же полеглих смертю героїв бойових побратимів: його прізвище викарбувано на стелі цього святого місця. А його небожа Анатолія тішить думка, шо увічнив пам’ять про дядька-героя.

Михайло КОРЧИНСЬКИЙ.

Вінницька область.

На одному з двох кладовищ у селі Красносілка, що на Кіровоградщині, залишилося не перенесеним до братської могили одне поховання. Могила та доглянута, обнесена металевою огорожею. На ній скромний пам’ятник із фотографією молодого чоловіка в цивільному одязі. Нижче напис: «Прохоров Григорій Михайлович, 21.01.1921 — 15.01.1944. Старший лейтенант, командир 5-ї батареї 76-мм гармати, 787-го артилерійського полку, 252-ї стрілецької дивізії. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора, медаллю «За оборону Сталінграда».

Брат Григорія Прохорова Василь Михайлович, який на той час мешкав у російській Самарі, довго шукав могилу свого родича, аж поки архівні документи та лист однополчанина Івана Уварова з Луцька не привели його в Красносілку. Він же й поставив пам’ятник та огорожу.

У могилі Г. Прохорова поховані також його побратими: гв. рядовий Іван Іванович Суслов, молодший лейтенант Андрій Сергійович Соболєв, сержант Аркадій Михайлович Скударінов, сержант Віктор Пилипович Меденцов, рядовий Андрій Матвійович Салтиков, гв. рядовий Кирило Петрович Мещеряков, гв. сержант Петро Пилипович Полянчик, лейтенант Пейсіх Мошкович Холоденко.

Усі ці роки за похованням доглядала Олена Степанівна Крамар. На гробки подавала список усіх полеглих солдатів батюшці, який відспівував панахиду по убієнних. Так було, так є і так має бути. Пам’ять житиме вічно.

Микола КОЛОМІЄЦЬ.

Кіровоградська область.