Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Атракціон успіху

Кому живеться весело

Валерій ДЕМЧЕНКО.

м. Київ.

Коли ще не було служб соціальних досліджень, великий поет-демократ Микола Некрасов самотужки намагався з’ясувати, «кому живеться весело, привільно на Русі». Непросто відповісти на це запитання і сьогодні. Претендентів багато... Та не будемо відбирати хліб у численних спеціалізованих центрів, агентств, бюро.

І без будь-яких соцопитувань усім відомо, що на вітчизняних просторах весело живеться нашим олігархам. Навіть в умовах економічної кризи вони зуміли за рік-два свої статки подвоїти, потроїти, а дехто — й удесятерити.

Пройшовся недавно вулицями столиці. І відразу впав у ейфорію. Голова запаморочилась від неймовірної кількості банків. Їхні величні офіси прикрашають мало не кожний проспект, вулицю чи провулок. У центрі — їх по три-чотири в одному будинку. Закрадається радісна думка, що не лише олігархи й банкіри, а й «пересічні» українці таки дуже багаті, коли на душу вимираючого населення потребують стільки банків! Не відразу й повіриш соціологам та експертам ООН, які розпускають чутки, що нібито за межею бідності — близько вісімдесяти відсотків наших громадян.

Частіше, ніж банки, на очі потрапляють хіба що аптеки. Їхня мережа щодня зростає. Для свого динамічного розвитку система і потребує, сказати б, зовсім небагато: лише хворих клієнтів — якомога більше і в асортименті. Афілійовані структури спеціально для них винаходять все нові хвороби. Навіть екзотичні. З усього видно, що фармацевти теж під церквами не старцюють.

Не набагато відстають від банкірів та фармацевтів і страхові компанії. Ні за чисельністю, ні за ціною послуг. Та й фахівці у них не менш майстерні. Послідовники Остапа Бендера знають кількасот способів, як відібрати гроші у своїх клієнтів, не порушуючи чинних законів.

Ще на кожному кроці — всілякі МАФи. Вочевидь, не перевелися гумористи серед чиновників від архітектури. Це ж треба — незграбні кіоски з пивом та генделики з сальмонельозною шаурмою назвати малими архітектурними формами! Власникам цієї «архітектури» під владним «дахом» теж живеться не дуже погано. Про що й свідчить живучість їхнього бізнесу.

Вражають масштаби спорудження релігійно-культових об’єктів: церков, костьолів, синагог, молитовних центрів різноманітних сект. Ніщо мирське не чуже і духовним особам — ні політика, ні бізнес. Кажуть, цей безгрішний люд у нас теж Богом не обділений.

Перелік багатих і успішних можна б і продовжити. Окремі громадяни долучають до них ще дорожніх патрульних, податківців, митників. Дехто — навіть народних депутатів. Але то вже, мабуть, брешуть.