Архів
П’ятниця,
16 квітня 2021 року

№ 28 (19876)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Слово про сучасника

Не цирульник, а барбер

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

м.Львів.

Фото автора.

Коли Володі Сухенку, уродженцю селища Добрушине, що в Сакському районі Криму, йшов лише шостий рочок, мати змушена була податися на заробітки до Італії, залишивши його та братика Сашка на руках батька. Проте, як часто буває у подібних випадках, поїхала ніби ненадовго, а …залишилася назавжди. Дідусь із бабусею по маминій лінії, які жили в Новояворівську, запропонували зятеві віддати дітей на виховання їм. Незабаром хлопці один за одним опинилися на Львівщині.

ВОЛОДЯ найтеплішими словами відгукується про нині вже покійну бабусю, Марію Йосипівну, котра не лише виростила його, а й привчила до праці та, як каже чоловік, жити по совісті.

Нині ж він барбер — чоловічий перукар. Колись ця професія мала назву цирульник, жінок до неї «не підпускали». Барбер (від лат. barba — борода) повинен уміти підстригати цю суто чоловічу «прикрасу» більш ніж сорока способами, володіти кількома техніками голінь, зокрема і небезпечною бритвою, надавати форму вусам… До речі, барбер має бути не тільки майстром, а й психологом, хорошим співрозмовником. Ця робота важка і у фізичному плані, адже майстрові доводиться цілий день проводити на ногах, працювати руками, застосовуючи всю свою фантазію і спритність. Між іншим, цирульні, даруйте, барбершопи, де стрижуть виключно чоловіків, в Україні з’явились у 2013 році, коли знову пішла мода на бороди.

До своєї поки ще незвичної для багатьох професії Володимир Сухенко прийшов не відразу. В дитинстві йому найбільше подобалось «крутитися під ногами» у бабусі на кухні, допомагати їй готувати улюбленим онукам щось смачненьке. Тож Новояворівське ПТУ, в якому опанував фах офіціанта-бармена, було ніби й логічним вибором справи на все життя. Та пішов до війська, а там молодому зв’язківцеві запропонували контракт. Коли він закінчився, вирішив шукати свого місця у цивільному житті.

Випадково зустрів товариша, який працював барбером. Зацікавився цим ділом, пішов на курси. Влаштувався на роботу, а коли доріс до старшого майстра та підготував майже три десятки власних учнів, вирішив як фізична особа — підприємець відкрити власну барбер-майстерню. Коли клієнтів стало багато, облаштував під своїм патронатом ще одну.

Клопотів чимало, каже Володимир. І не тільки пов’язаних із роботою, а й особистих. Тридцятиоднорічний чоловік має наречену. Підготували вже із Вірою сценарій весілля. Однак через карантинні обмеження урочиста подія кілька разів переносилася.

 Та весілля все ж таки буде! Неодмінно приїде на весілля й мама. Донедавна Володя не бачив її вісімнадцять років, спілкувалися лише через Інтернет. Один із постійних клієнтів, дізнавшись про ситуацію, запропонував оплатити для нього поїздку до Флоренції. Від мами син тримав у секреті, що приїде. Сказав, що знайомий передасть їй посилку від нього, нехай чекає. Коли ж «посилка» з’явилась у дверях італійської квартири, з маминих очей покотилися сльози. І радісні, й гіркі водночас…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Субсидійне коло звузили
Читати
Крапку в довиборах ще не поставлено
Читати
Операція «Iнтернетизація»
Читати
Горить-палає...
Читати
На бізнес чинять тиск
Читати
«Витримали» стрибок
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове