Наша пошта

Вкрадені заощадження

Володимир КЛЕПАЦЬКИЙ.

Київська область.

ТРИВАЛИЙ час я працював на Півночі. Заробив більше десяти тисяч карбованців. На початку 1990-х за цю суму можна було купити квартиру або два новеньких автомобілі. Але я, маючи п’ятьох дітей, вирішив кожному відкрити депозит в «Ощадбанку». Решту поклав на власний рахунок. Якоїсь підозри, що гроші можуть пропасти в державному банку, не мав. Та коли за якийсь час виникла потреба зняти певну суму на сімейні витрати, мені сказали, що в касі немає грошей. Таке сталось з усіма вкладниками. І лише 2008 року уряд ухвалив постанову про часткову компенсацію їхніх заощаджень. Але внесків, зроблених уже після 1 січня 1992-го, це не стосувалось. Як пояснили мені в банку: «Порядок, джерела, розмір компенсації вкладів 1992-1995 років законодавством ще не врегульовано». От і чекаю уже двадцять дев’ять років од наших не шановних урядів, які міняються, наче колись сівозміни в колгоспах, цього врегулювання. Та, очевидно, марно. Здобуті потом і крівцею людські заощадження вже давно вкрадені, їх нам не бачити. Навіть якщо припустити, що внески повернуть, придбати за них можна буде хіба що пачку сірників. Бо через вигадані чиновниками індексації ті тисячі перетворилися на копійки.

Нема довіри ні до магнатів-банкірів, ні до так званої влади, яка пальцем не поворушить, щоб захистити своїх громадян від зазіхань на закріплені Конституцією права на недоторканність власності. Та й узагалі влади, як такої, в Україні нема. А є поставлена над народом зцементована купка олігархів, яка пильнує власні блага, обкрадає людей, душить податками і непомірними цінами на комунальні послуги.