Архів
П’ятниця,
9 квітня 2021 року

№ 26 (19874)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Про те, що болить

Постріл по своїх

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, журналістка, дружина та соратниця Джеймса Мейса (1952-2004) — американського історика, дослідника українського Голодомору.

«Россия не является монополистом русского языка. И нам пора давно самим демонополизировать русский язык. И громко заявить, что в Украине есть украинский русский язык». Це Юлія Мендель. Президентська речниця на каналі «Дом».

У МЕНЕ від обурення вибухнуло серце. На тридцятому році незалежності — знову стара імперська пісня. Як не києм, то палицею. Виженеш нечисть у двері, лізе у вікно. І ще оте — «громко заявить»… Ну де вони беруться на наші голови? Яких ще аргументів, доводів не вистачає нашим доморощеним державникам, аби збагнути, що без мови немає нації, без рідної мови — підбиратимемо об’їдки з чужого стола, станемо знедоленими манкуртами, які плетуться за чужинським коритом. І де, в якій державі таке можливо, щоб спікер найвищої посадової людини в країні під час війни фактично став на бік ворога, висловлюючи найзаповітнішу його мрію — знову загнати українців у культурне і мовне гетто? На кого ви працюєте, не шановна пані Мендель? В якій такій школі, виші вчилися, що стали експертом в галузі мовознавства і вирішили пропагувати «украинскорусский»? Себто який? Заснований на суржику і мовних покручах, який лізе у всі щілини з «95-го кварталу»? Було б смішно, якби не було так сумно. Як пояснити, що українська мова — наш найважливіший форпост оборони і наступу під час війни? Що така позиція — фактично постріл по своїх.

Та про що я? Прецедент, звичайно, був. Країна задихалася в лещатах голоду і репресій, а її лідер, «вождь усіх народів», натхненно творив свою «нєтлєнку» «К вопросам языкознания». Нічого доброго з того не вийшло. Мовознавців винищили, це вже як водиться, проте сама імперія розвалилась, наче картковий будиночок. Бо, як на мене, останнє діло, коли чиновники записуються в експерти у тих сферах, в яких не тямлять ні бельмеса. Або лукавлять.

Тут я могла б написати список книжок, джерел, з яких можна дізнатись, як нищилась українська мова російським царатом, совдепією. Як виморювали українські села. Яких страхітливих репресій зазнала українська література, культура загалом. Стільки втрат, жертв. Ми так важко, складно повертаємося до своїх витоків, вивчаємо власне минуле, аби мати нормальне майбутнє. А до них усе не доходить і ніколи не дійде. Здавалося б, навіщо стільки обурення, ну, бовкнула щось державна куріпка, її вже давно ніхто серйозно не сприймає…

Та чи насправді так? Ви певні?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Лікувати більше ніде
Читати
Знову обіцяють
Читати
Спиртозаводи розійшлися по руках
Читати
Накопичувальна система — вже цього року
Читати
Велике... крадівництво?
Читати
Ув’язнені державою-агресором
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове