Рослинництво виживає, з тваринництвом біда

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: Анатолій Гацько показує нову техніку.

Керівник агрофірми імені Гагаріна з села Шелудьків, що неподалік Змієва, доктор сільгоспнаук Анатолій Федорович Гацько напередодні посівної похвалився новими придбаннями: суперсучасним потужним трактором і сівалками. Ні, не для того, аби показати, який він «крутий». Сьогодні, коли не лише північна частина Харківщини вже не Лісостеп, а сухий Степ, без добротної техніки гарного врожаю не збереш.

_{Своє і заморське}

СІВАЛКА, яку купили в Кропивницькому, йому потрібна для підкореневого підживлення озимих. Обласне управління статистики стверджує, що 80 відсотків озимини на Слобожанщині вийшли із зими в хорошому стані. Однак, якщо подивитися на поля край дороги, то майже всі вони не зелененькі, а руді, пожухлі. Річ у тому, що аграрії Харківщини сіяли зерно в суху осінню землю, а коли впали сякі-такі дощі, то, зійшовши, пшениця у зиму увійшла слабкою. На щастя, минула зима була затяжною, а початок весни вологим, отож посіви почали трішки відходити.

Щоб їх зміцнити, і потрібна ця сівалка, яка обійшлася фермеру в майже сім із гаком мільйонів гривень. Вона може пройти за годину 14 кілометрів, висіваючи зерно в землю, яка ще не втратила вологи. Зараз, коли клімат змінився, у чим мокрішу землю посієш, тим більші сподівання на успіх жнивної пори.

Окрім імпортної техніки, купили й українську, довірившись державі, яка обіцяє повернути 25 відсотків її вартості: сівалки, обладнання для приготування гербіцидів, асенізаторну машину… А ще для ферми — вітчизняний трактор ХТЗ 254. Гроші перерахували, а з трактором затримка — його ще збирають.

_{Про пальне без паніки}

СЬОГОДНІ в інформаційному просторі розганяють переполох із приводу росту цін на дизельне пальне. Згідно з теорією змови, солярка подорожчала через те, що зачепили кума Путіна Віктора Медведчука. Мовляв, той монопольно торгував цим видом палива як на українському ринку, так і в ОРДЛО, а тепер Путін мстить за кума перед посівною через «Роснефть». Анатолій Гацько бачить причину в іншому — у підвищенні цін на нафту у світі. Каже, що такої «лафи», як минулої осені, коли ціни на солярку впали вдвічі і вона коштувала 12 грн за літр, уже не буде. Тепер дизпальне повернулося до попередніх цін і коштує 22 з гаком гривень за літр. Водночас зросла в ціні й продукція рослинництва. Скажімо, якщо соняшник коштував 8,5 тис. грн за тонну, то зараз — 23 тис. грн. Суттєво подорожчала і пшениця. Отож без пального аграрії не будуть, хіба що важче вестиметься дрібним фермерам, які продали увесь урожай з поля.

_{Ферма — це щоденна праця}

ЯКЩО рослинництво тримається на плаву, то з тваринництвом просто біда. А дійне стадо в господарстві чималеньке — близько тисячі голів. А ще такий же за розміром «шлейф» (телиці, телята), який виливається у самі лише збитки. Та ще, як не крути, рослинництво — галузь сезонна, а ферма потребує щоденної цілодобової праці десятків людей, бо корова — жива істота, про неї потрібно постійно піклуватися. Тваринництво дає найбільше робочих місць, але й затрати на нього найсуттєвіші. І це не тільки оплата електроенергії, зарплати, що постійно зростають, лікарські препарати, спермопродукція, котра сягнула світових цін… Це ще й техніка, яка обслуговує ферму й виходить на поля, аби посіяти кукурудзу, люцерну та інші багаторічні трави на корми. А ще косарки, прес-підбирачі. На все це в агрофірмі потрачено мільйони гривень, а за літр молока переробники платять аграріям менше, ніж коштує пляшка розфасованої води, — близько 11 грн. Тому й занепадає ця галузь в Україні. У той же час ціна на макуху зросла втричі, на сою — в 2,5 разу.

У приватному секторі поголів’я взагалі йде до нуля. Утім, що там насправді коїться, можна тільки здогадуватися. Бо у зв’язку з адміністративною реформою, коли райони тепер в інших кордонах, вертикаль звітності зламано, статистика в цьому секторі відсутня.

_{Про землю-годувальницю}

ІЗ ЗЕМЛЕЮ, коли реально йдеться до її купівлі-продажу, ситуація напружена. Анатолій Гацько вважає, що ця напруженість чим далі, тим більше наростатиме. Подейкують, що слобожанська земля чи не найдорожча, отож першою піде на ринок. Чи вдасться втримати тепер такі господарства, як агрофірма Анатолія Гацька, котра пережила дев’яності-двохтисячні, чи вдасться їм зберегти банк землі? А що буде з тваринництвом, яке без землі не прогодуєш і яке, даючи робочі місця, не дає селу зовсім щезнути? Думки тут різні, а законодавства, яке б регулювало ці питання, катма. З іншого боку, мозок аграрія свердлить думка: а може, не треба було купувати техніку, а залишити кошти на купівлю землі? А як же господарювати без технологічного розвитку? Хоч круть, хоч верть — скрізь проблеми на голову землероба…