Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Згадаймо Майстра!

Інтеграція

Володимир ЧЕПІГА.

Зіновій Борисович відчинив дверцята шифоньєра — свідка й ровесника його тридцятирічної шлюбної спілки з Віолетою Максимівною — і прискіпливо став ревізувати свій гардероб. Наслідки виявилися не такими задовільними, на котрі він розраховував.

— А я тебе попереджала, — саркастично прокоментувала з дивана екіпірувальні дослідження чоловіка Віолета Максимівна. — Я тебе попереджала ще десять років тому, що коли ти не припиниш викидати гроші на різну макулатуру, то без штанів зостанешся. Так і вийшло. А тепер на твою зарплату навіть парусинових не купиш. Тим паче їх у наш час взагалі не випускають…

— Ну, що ж, Віолеточко, — лагідно відгукнувся Зіновій Борисович, уважно вивчивши протерті рукави піджака в ліктьових регіонах і перейшовши до аналізу таких же протертостей у сідничному районі штанів, — ну, що, миленька, поробиш, раз уже воно так вийшло. До того ж не забувай: те, що ти називаєш макулатурою, — наша бібліотека — це згусток тисячолітньої людської думки, це світла енергія духу, часточка вічності серед нашої буденності…

— У нашій буденності, любий, ти світиш людям своєю зворотною часточкою, — миттєво зреагувала на хитромудре формулювання Віолета Максимівна. Після чого, зітхнувши, підвелася і дістала з полиці шифоньєра купку сорочок Зіновія Борисовича. — Господи, Зіновію, що ж ти одягнеш?! Для паперті вони ще годяться, але щоб у пристойне товариство…

— Не будемо впадати у розпач, Віолеточко, — оптимістично заявив Зіновій Борисович, накинувши на плече штани від одного костюма й перекинувши через руку піджак від іншого. — Як кажуть, не боги горщики ліплять, а голота вигадлива!

— Ну, повигадуй, повигадуй, згусток думки! — погодилася дружина і понесла чоловікові сорочки до швейної машини…

Наступні три години Зіновій Борисович присвятив втіленню проголошених постулатів у кравецьку реальність.

Він акуратно розітнув ізсередини поли піджака, відрізав од них по шматку тканини, зробив на них крейдяну розмітку і, делікатно подзенькуючи ножицями, розділив на кілька частин у формі багатокутних зірочок. Затим розклав на кухонному столі інший піджак — з ліктьовими протертостями — й універсальним клеєм «Суперцемент» вліпив у них тканинні зірочки від першого піджака. Після цього Зіновій Борисович втелющив такі ж зірочки на верхню та бокові кишені — щоб законспірувати місця основного ремонту. Світло-брунатні наліпки на темно-зеленому тлі мали навіть певною мірою ефектний вигляд — із часткою грайливості й авантюрності.

Штани у сідничних координатах убезпечив їхньою ж тканиною — відбатувавши її від загнутого догори запасу холош і підігнавши смужечку до смужечки так, що вже з відстані тридцять-сорок сантиметрів краї склейки були цілком непомітні. А ближче хто розглядатиме чоловічі штани?

Найважче далися Зіновію Борисовичу колишні вихідні туфлі. Шви шкіряного верху, що почали розповзатися од старості, ніяк не бажали сходитися під голкою із суровою ниткою, тому Зіновій Борисович спершу попротикав манікюрними ножичками Віолети Максимівни крихітні дірочки і вже потім з’єднав їх нитками. Позаяк же туфлі були чорними, а нитки — білими, то довелося їх ретельно замастити чорною кульковою ручкою…

Тим часом Віолета Максимівна спорола із трьох сорочок Зіновія Борисовича комірці та манжети і переставила їх навиворіт. Після того як по них із сичанням пройшлася праска, сорочки набули цілком пристойного вигляду, і навіть важко було уявити, що якихось сім-вісім років тому саме через них Віолета Максимівна суворо шпетила чоловіка:

— У тебе шия з наждаку чи що? Ледь поносиш, і вже комірці обдерті! Не кажу вже про манжети — ти їх часом не гризеш на роботі?

…Зіновій Борисович вбрався перед дзеркалом в оновлений зірчастий костюм, поправив сяючий комірець сорочки і, вдоволений оглядом, повернувся до дружини:

— Ну, що скажеш, Віолеточко? Хіба я був не правий? Не боги горщики ліплять…

Віолета Максимівна розчулено зітхнула:

— Так, Зіновію. Енергії духу в тобі — хоч відбавляй. Ти дивись мені — не спокуси там якусь перекладачку з «Діролом» у зубах. А то з тебе станеться в такому шикарному вбранні!.. Ну, збирайся потихеньку, щоб нічого не забути, — і вона нишком змахнула з вій кілька малопомітних сльозинок, як робила завжди, виряджаючи свого чоловіка в далеку дорогу…

Професор Зіновій Борисович Реденчук готувався відбути на міжнародний симпозіум «Суверенність і процвітання — запорука інтеграції із загальносвітовою системою».