Наша пошта

• Рядки з листів

Ні лісу, ні лук

ХХІ СТОЛІТТЯ поставило перед людством безліч нагальних проблем, які потребують негайного розв’язання. Насамперед — брак питної води і збереження довкілля, екологічні зміни на планеті. Увесь світ висаджує і береже ліси, а в Україні вже котрий рік поспіль не припиняється масова вирубка їх. Зникли тисячі річок, маємо найвищий у світі відсоток розорюваних територій, а плану порятунку країни так і не розроблено. А навіщо? Головне завдання в наших чинуш, як бачимо, зовсім інше — підготувати все до розпродажу української землі.

Невже товстосуми, які наживаються з нашої загальної скарбниці, гадають, що зможуть сховатися від отруєного повітря чи води за стінами своїх розкішних маєтків? Дивні люди.

Анатолій
МОНДЗОЛІВСЬКИЙ.

Фастівський район

Київської області.

Повновода колись річка Мерла, що протікає по Харківській та Полтавській областях і впадає в річку Ворсклу, почала міліти ще на початку 1970-х, відтоді, як по її руслу зробили нищівну меліорацію. Цей людський злочин проти природи знищив усю флору і фауну. Скільки ж тут було різної риби! На водоймі, що поруч заплави, водились лебеді. На самій заплаві гніздилися качки, гуси, журавлі, лелеки, сірі чаплі та багато інших птахів. Тут усе гуло, щебетало, курликало і кумкало. Не та тепер Мерла. Зникли всі заплави і болота, замулились джерела, які живили річку, завдяки чому вона була повноводою. Канули в Лету зелені й квітучі луки. А раніше як зацвіте було жовте латаття та червоні півники — всі луки до самого лісу стоять жовтогарячі. Краса, якої не описати словами. Нема вже зелених лук, на яких були розкидані десятки колгосп­них копичок запашного сіна та випасались тисячі голів великої рогатої худоби і табуни коней.

Микола ДМИТРЕНКО.

смт Краснокурськ

Харківської області.

Щороку з України люди їдуть на заробітки у пошуках кращої долі. А наша аграрна країна, яка дає такі великі валові збори зернових, має вкрай занедбані села. Вихід із ситуації, поштовх до розвитку, зокрема дрібнотоварного виробництва і зеленого туризму, вбачаю у піднесенні територій на місцях. Було б добре в різних куточках країни організовувати фестивалі на кшталт фестивалю перцю чилі в Перу чи томатів в Іспанії. Пропоную об’єднатись усім: фермерам-виробникам, активістам місцевих громад, працівникам готельно-ресторанного бізнесу, адже такий фестиваль — то чудова нагода для нових інвестицій у село, розвою зеленого туризму та крафтового виробництва, тваринництва, переробної інфраструктури тощо.

Михайло НАГОРНЯК.

Вінницька область.

В Україні найбільше з-поміж країн Європи розшарування між багатими і бідними. А все тому, що наші керманичі запроваджують нереальні тести на виживання. За ринкової економіки правила гри мають бути однакові для всіх, але доморощені чинуші подарували народу дикий ринок із елементами «шокової терапії». Наслідки кризи, що утворилась, економічними методами, як на мене, вже не подолати, а лише політичним шляхом. Шляхом правильного вибору, аби будувати сьогодення та мати надію на майбутнє.

Ростислав ТРОЯН.

Хмельницька область.

Рідний край — це луг і поле, якими мандрують білі тумани, замріяні дзеркальні плеса річкових вод і озер, омиті теплими весняними дощами берізки, що стоять на узліссі й вихваляються одна перед одною своїм вбранням. Вони радісно зустрічають весну-красну, оп’яняючи все навколо березовим соком. Рідний край — це ще не скошені трави, до яких по незабудки біжать босі дитячі ніжки, щоб побачити бджілку, яка шукає нектар у квітах-медоносах; поріг батьківської хати, в якій зберігається колиска, зроблена з ясеня, що ріс біля старенького тину-перелазу; друзі дитинства, котрі у плинній пам’яті зосталися малими, такими, якими ходили з нами до школи, хоча давно вже повиростали. Рідний край — це найдорожчий куточок Вітчизни.

Володимир БОЙЧУК.

с. Черганівка

Косівського району

Івано-Франківської області.