Архів
Вівторок,
6 квітня 2021 року

№ 25 (19873)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Село у нашій Україні

Адамівка: незамулені джерела

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

У радіусі трьох-семи кілометрів од Бару розташовані п’ять невеликих населених пунктів, назва яких походить від чоловічих імен, — Адамівка, Стасюки, Гавришівка, Йосипівка, Семенки. Дослідники історичного минулого краю стверджують, що вони засновані ще в 17-му столітті, коли довколишні землі дарувались польськими правителями військовим, які відзначилися в різних битвах. Ці села розташовані на Могилів-Подільському та Кам’янець-Подільському відгалуженнях колишнього Кучманського шляху.

ПЕРШЕ з них, Адамівка, вкоренилося на схилах трьох пагорбів, поміж яких беруть початок три струмочки, що за селом, біля Ярового джерела, зливаються в один потік і біжать до притоки Південного Бугу — річки Рів. Із водою тут ніколи не було проблем до позаминулого року, коли в кількох колодязях її рівень знизився до критичного мінімуму. А загалом практично у кожному із 64 дворів є своя криниця. Воду люди використовують для власних потреб і домашньої живності, а для поливу молодих садків і теплиць возять з двох ставків, що в межах села.

— Ці водойми ми відродили недавно власними силами, кошти на зариблення надала кожна хата, — розповідає місцевий житель Леонід Бородатий. — Тепер і дорослі, і діти мають змогу відвести душу на риболовлі, тільки браконьєри якогось разу наробили нам шкоди — перецідили крізь сітки один зі ставків і забрали велику рибу. Відтоді організовуємо нічну охорону і застерігаємо всіх охочих поживитися дармовою рибою не випробовувати наше вміння захищати своє добро…

Територія Адамівки — близько двох квадратних кілометрів. За словами балківського сільського голови Олександра Чмиха, тут проживають 176 чоловік, із них 38 — діти дошкільного та учнівського віку, яких підвозять у школу-садок Окладного та в Балківську школу І-ІІ ступенів.

— Нашу Адамівку можна вважати молодіжним населеним пунктом, — хвалиться Леонід Бородатий. — Лише на центральній вулиці Святковій (по-сільському — район Ярова) мешкають вісім молодих сімей, і п’ять із них — багатодітні. Власного виробництва в селі нема ніякого, тому місцеве населення шукає роботу по всіх усюдах, але в основному трудиться в Барі, в Окладнянському сирцеху і на Терешківському хлібозаводі. Є, звичайно, й ті, хто заробляє на прожиття в Польщі, Чехії, Словаччині…

Саме така молодіжна особливість села визначає і стиль життя громади. За давньою традицією люди тут гуртом відзначають релігійні та сімейні свята, а Володимир Маслак облаштував біля свого будинку розважально-спортивний майданчик, де проводить дозвілля вся сільська дітвора. Загалом же Адамівка славиться майстровитими людьми, серед яких Володимир Шилик, що «зліпив» саморобного трактора, Станіслав Курманський, котрий зробив дерев’яного велосипеда, Іван Сапожнік був самоучкою-ветлікарем. А найстарша довгожителька на сьогодні — 97-річна Домініка Миколаївна Каніна.

— У довоєнний період (мається на увазі Друга світова. — Ред.) Адамівка переповнювалася населенням, — розповідає підполковник міліції у відставці Олександр Цицюрський, який дослідив історію села з часу його заснування і до наших днів. — Тоді були побудовані приміщення клубу, початкової школи, контори колгоспу, пожежної частини, магазину, вівцеферми, конюшні, корівника, пташника, кузні, столярні, вирито два ставки, куплено молотарку і заведено пасіку… Досить відчутним був удар по селу сталінських репресій. За надуманими звинуваченнями поплатилися життям цілі родини Войцехівських, Купчинських, Маліцьких, Каніних, Курманських, Бемещуків, Загродських, Залевських, дивом вижили Іван Іздепський та Іван Рудий…

На долю жителів Адамівки випало чотири великих переселення. Перше відбулося 1940 року, зразу після того, як радянські війська окупували територію Бессарабії. Місцевих жителів католицької віри, за винятком восьми сімей, передислокували в одне із сіл Одеської області, де проживали німецькі колоністи. Не минуло й року, як із початком війни довелося повертатися назад… Коли в серпні вони прибули в Адамівку, то на місці хат, сараїв та клунь здебільшого застали руїни. Тому людям довелося нашвидкуруч ліпити щось під житло — чи мазанку, чи землянку… При визволенні в сорок четвертому тут точилися дуже жорстокі бої, село кілька разів переходило «з рук у руки»…

Наступні переселення відбувалися в 60-70-х роках, коли добровільно-примусово гнали людей у Кримську область, Приморський край та на цілинні землі Казахстану. А потім манив довгим карбованцем Сибір…

Розкидала доля вихідців Адамівки по всій землі. Але, до їхньої честі, вони не зреклися малої батьківщини, не впали на коліна перед немилосердними випробуваннями, не втратили духу подільської автентичності, а щораз повертаються до незамулених джерел рідного села.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Кому дістанеться підвищення
Читати
«Пільговому» газу кінець
Читати
Перший приватизаційний мільярд
Читати
Лідери аж ніяк не аграрії
Читати
Не жити, а виживати
Читати
Дали відкоша
Читати
Прогнози похмурі
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове