Архів
Вівторок,
6 квітня 2021 року

№ 25 (19873)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Актуально

Ознаки повномаcштабної війни

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото УНІАН.

На Донеччині біля селища Шуми російські окупанти 26 березня вбили чотирьох українських воїнів і поранили двох. Сталося це внаслідок обстрілу наших позицій мінометами 82-го калібру та гранатометами. Стільки людей від початку перемир’я за одну добу українські Збройні сили ще не втрачали. А загалом протягом березня дев’ять захисників України віддали за нас свої життя, ще 17 були поранені.

ТЕ, ЩО ситуація на війні загостриться, стало ясно після того, як московські слуги з «ДНР» почали заявляти про те, нібито українці готуються до наступу і стягують до лінії розмежування бронетехніку й артилерію, отож вони тепер стрілятимуть першими. Нічого подібного, звісно, з боку ЗСУ не було. Відбувалася звичайна ротація військ, коли одні підрозділи полишають позиції, а інші їх займають. Однак суть не в правді, а в тому, що окупанти шукають причини для розв’язання повномасштабної війни, коли жертву роблять винуватцем. Це як Гітлер вчинив у сілезькому містечку Гляйвіц, а Сталін перед нападом на Фінляндію: обстріляли свою територію, а зробили винними поляків і фінів. Та й російсько-грузинська війна починалася саме так.

Навіть в останній трагедії проглядаються ознаки гляйвіцького прецеденту. Уявіть собі: на звинувачення у порушенні «всеохоплюючого припинення вогню», яким на початку президентства Володимира Зеленського хвалилася влада, окупанти заявили, що українці самі себе обстріляли й повбивали. Що ж, треба звикнути до такого цинізму, адже від початку війни вони завжди відповідають подібним чином.

Коли ворожі міномети і гранатомети гатили по наших позиціях, спікер української делегації в Тристоронній контакт­ній групі з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі Олексій Арестович жалівся журналістам, що вони дев’ять разів зверталися до ОБСЄ, аби та сторона припинила вогонь. Уявіть собі: ворог засипав наші окопи мінами, а вони жалілися. Результати бачимо — чотири нові смерті.

Те, що подібні звернення не діють, я переконався тиждень тому у поїздці на передову. Пригадую обличчя молоденького пресофіцера, який, вручаючи мені прескарту, не рекомендував їхати у Південне, котре саме в цей час обстрілювали. За його словами, Червоний Хрест запросив тиші, а окупанти ніяк не відреагували на звернення міжнародної організації, а пів години продовжували гатити не тільки по наших позиціях, а й по цивільних жителях. Тобто добре знають про порушення мінських домовленостей і українські державні структури, й міжнародні організації, але продовжують зазирати в очі окупанту.

Те, що на силу потрібно відповідати силою, я не раз переконувався під час війни. Пригадую одне з «хлібних» перемир’їв коло Мар’їнки, яке протрималося всього годину — ворог почав обстріл. Та після того, як наш мінометний підрозділ розніс на друзки два опорники ворога, запанувала мертва тиша. Фронтовики не дадуть збрехати: обстріли припиняються, коли наші відповідають подібним чином. І ніяк інакше.

Натомість маємо протилежну ситуацію. Риторика влади, на жаль, суттєво не змінилася. Ну і що з того, що напередодні ескалації на фронті Володимир Зеленський підписав Стратегію воєнної безпеки, де Росія названа «воєнним противником України». Байден взагалі назвав її ворогом! А де конкретика, як ми будемо протистояти РФ, котра готується до повномасштабного вторгнення? А Росія, вона конкретна, вона вбиває.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Кому дістанеться підвищення
Читати
«Пільговому» газу кінець
Читати
Перший приватизаційний мільярд
Читати
Лідери аж ніяк не аграрії
Читати
Не жити, а виживати
Читати
Дали відкоша
Читати
Прогнози похмурі
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове