Спецоперація «Вагнергейт»: чиє «кіно» і чи буде воно?

Михайло ГУБАШ.

А ви знаєте, що ми живемо у країні, де «права рука» Президента є агентом Кремля? Або, як мінімум, зрадником. Принаймні так стверджують деякі журналісти і політики. Проте цей кричущий факт ще треба довести. Тим паче, що влада все заперечує. А тепер до діла.

ТОРІК наприкінці липня в Україні розгорівся скандал. Ідеться про ймовірну спецоперацію наших розвідників із затримання 33 російських найманців-терористів, переважно бойовиків російської приватної військової компанії «Вагнер», більшість із яких вчинили злочини на окупованій частині Донецької і Луганської областей. Проте в українському полоні вони не опинилися — операцію було зірвано. Затримали найманців 29 липня у Білорусі, звідки вони авіарейсом мали летіти до Стамбула, а потім до Венесуели.

Головний редактор інтернет-сайту «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов 18 серпня заявив, що поїздка бійців ПВК «Вагнер» у Білорусь була частиною спецоперації ГУР Міноборони і СБУ: планували вимушену посадку літака із найманцями в Україні, після чого їх затримання. За словами Ю. Бутусова, спецоперація провалилася через рішення глави Офісу президента Андрія Єрмака і Президента Зеленського перенести виліт бойовиків із Мінська з 25-го на 30 липня, а також через витік інформації з України.

Згодом Петро Порошенко підтвердив підготовку операції: він санкціонував її, будучи президентом, наприкінці 2018-го. Про те, що відомості про проведення спецоперації потрапили до російських і білоруських спецслужб після наради у Зеленського, на якій були присутні, крім очільників вітчизняних спецслужб, керівники Офісу президента, розповів екссекретар РНБО України Олександр Турчинов. Він, як і колишній генпрокурор Юрій Луценко, наголосив, що спецоперацію вели із 2019 року. Колишній глава Офісу президента Андрій Богдан також долучився до звинувачень: операцію із затримання найманців ПВК «Вагнер» зірвала людина, сказав він, «із найближчого оточення» Володимира Зеленського. В СБУ назвали такий виклад подій «фантастичним сценарієм». Новий начальник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов заявив, що бійців «Вагнера» у Мінськ перекидали російські спецслужби і це не було спецоперацією Служби безпеки.

Своєю чергою Зеленський запевнив, що жодного «зливу» спецоперації із затримання вагнерівців не було. Сам Єрмак версію про причетність СБУ до появи вагнерівців у Мінську назвав дезінформаційною кампанією.

ДБР тоді відкрило відповідне кримінальне провадження, та результатів розслідування й досі нема. Все залишалося на рівні якихось чуток, Телеграм-каналів, коментарів окремих лідерів громадської думки.

У грудні 2020 року стало відомо, що історією зі «зривом операції щодо вагнерівців» зацікавилася міжнародна спільнота розслідувачів Bellingcat. Вона анонсувала зйомки документального фільму про провал спецоперації ГУР Міноборони і СБУ, існування якої офіційний Київ заперечує. Першу частину розслідування по цій темі начебто планували оприлюднити в першому кварталі поточного року, а другу, за деякими даними, — восени.

Тим часом на всі звинувачення опозиційних політиків і журналістів у розкритті інформації й зриві операції в Офісі президента і керівництві «Слуг народу» знаходилися заперечення і спростування. Так, щодо небажання останніх створити по цій справі Тимчасову слідчу комісію ВР лідер фракції СН Арахамія запевнив, що вони не проти цього і готові призначити своїх представників.

На закиди стосовно причетності до зливання інформації глави ОПУ Андрія Єрмака керівники «слуг» парирували, що його намагаються очорнити деякі українські олігархи і російські спецслужби, яким саме Єрмак, мовляв, залив сала за шкуру.

От і спробуй після цього розібратися.

А тут ще загадки з демонстрацією фільму «Вагнергейт» від Беллінгкет, прем’єру першої частини якого українські опозиційні політики і журналісти анонсували на 15 березня. При цьому стверджували, що в Офісі президента до смерті перелякалися від цього «дуже страшного кіна» і роблять усе можливе, щоб вплинути на його зміст. Згодом показ фільму начебто «перенесли» на 5 квітня.

Натомість 15 березня замість «кіна» на порталі Еспресо з’явилась інформація, що засновник Bellingcat Еліот Хіггінс повідомив — розслідування і зйомки документального фільму все ще тривають. «Немає встановленої дати виходу нашого розслідування «Вагнергейт», і ми її ніколи (! — Ред.) не встановлювали», — заявив він.

На думку експерта Bellingcat Аріка Толера, чутки про показ фільму 15 березня могли поширити українські ЗМІ. «Не знаю, звідки з’явилося 15 березня як дата виходу документального фільму «Вагнергейт», але я вважаю, що хтось в українських ЗМІ подумав, що його вихід у березневі іди буде дійсно драматичним», — сказав розслідувач.

Утім, головним запитанням залишається одне: була зрада чи ні, а якщо так, то з чийого боку? І якщо розкриття інформації про українську спецоперацію з Офісу президента таки мало місце, виходить, що зрадник — у найближчому оточенні Президента Зеленського. А він із цим нічого не робить. Чому? Тому, що сам такий, чи тому, що визнання цього факту поставить хрест і на ньому самому, тобто на його президентстві? Як теперішньому, так і в майбутньому.

Якщо ж такого зливу не було, то ті, хто звинувачує в ньому ЗЕлену владу, ллють воду на млин країни-агресора. Ну так виходить?

Хай там як, але дуже шкода, що на 30-му році незалежності виникають подібні ситуації, які грають на руку тим, хто теревенить про неспроможність України як суверенної, самостійної і справді незалежної держави, такої, яка втрачає чи вже втратила суб’єктність і перебуває під зовнішнім управлінням. Чи ж не соромно за неї?

Невже не болить від того, що коїться у вітчизняному так званому силовому блоці? Колишній заступник голови Служби безпеки замовляє вбивство чинного заступника. В армії начальник Генштабу і міністр оборони подають один на одного в суд. Тепер ось дійшли до військової розвідки та контррозвідки. Колишній керівник відомства каже, що спецоперація була, а той, що змінив його на посаді, заперечує це. І все відкрито, у публічній площині… Раніше навіть у страшному сні чогось подібного не можна було уявити. І це у структурах, у яких, як ніде, мали б панувати дисципліна та порядок!

А потім дивуємося: чого це Україну не поспішають запрошувати до ЄС та НАТО? Бо одне діло записати Північноатлантичний курс до Конституції, й зовсім інше — робити для цього конкретні кроки.

Нещодавно Зеленський публічно запитав у Байдена, чому Україна досі не в НАТО. А мав би насамперед запитати в самого себе, чому при ньому виник такий бардак у силових структурах. Адже він особисто призначав керівників СБУ і командування ЗСУ.

 Отак розплачуємося за політичний вибір.

«Так вам і треба! — зловтішно сичать недоброзичливці. — Бачили очі, що купували». «Ні, — відповімо їм, — ТАКОГО нам не треба».Тож надалі очей у Сірка не позичатимемо. Еге ж?

Хотілося б, щоб у справі «Вагнергейту» була встановлена істина. Але кому вона потрібна «нагорі»? Тим паче, що там у кожного своя «правда». Перефразовуючи відомий вислів, можна зробити висновок: «Нічого особистого, тільки політика».

Політика, вона така.