Наша пошта

Нерудстальська трагедія

Валентина НУДНА.

П’ятихатський район

Дніпропетровської області.

МІЙ батько пропав безвісти у Другу світову війну. І в пам’ять про нього я вирішила зайнятися пошуковою роботою, щоб допомагати іншим знаходити місця поховання їхніх рідних. У Нерудстальській школі, куди я приїхала працювати за розподілом, було створено відповідний загін. Його робота виявилася плідною. І загалом за військово-патріотичним вихованням наш навчальний заклад завжди був попереду.

Через певний час ми з учнями почали досліджувати історію могили за селом, в якій поховані мирні жителі. Відомостей про трагедію, що сталася там під час війни, було обмаль. Ми зверталися до старожилів в надії знайти бодай якусь інформацію. І нам пощастило. Житель П’ятихаток, наводячи лад на горищі, знайшов звіт, в якому було написано, що 15 березня 1942 року в Нерудсталі німці розстріляли 546 євреїв. А відповідальний секретар товариства охорони пам’ятників Лідія Михайлівна Карась, яка співпрацювала з нами, повідомила прізвища двох свідків П’ятихатської трагедії. Чоловіки були настільки налякані, що нікому за багато років не розповіли про пережите і навіть змінили прізвища.

9 травня 1988 року в селі відбувся мітинг, присвячений перевідкриттю пам’ятника жертвам фашизму. На цю подію зміг приїхати тільки один очевидець трагіної події — Марко Іванович Шатайло. Він був небагатослівний — сльози заважали говорити... І лише нашому шкільному бібліотекареві поету В. Б. Діденку він відкрив душу в приватній розмові. Як виявилося, Марко Іванович після війни працював учителем у Красноіванівській восьмирічній школі, що була нашою дочірньою, а після її закриття — в інших навчальних закладах. Але ми нічого не знали про його долю.

Наступного дня я поїхала у П’ятихатки познайомитись із другим свідком розстрілу Станіславом Федоровичем Коваленком.

Відтоді трагічна березнева дата стала для нас днем спогадування, скорботи і печалі. Щороку відбувається лінійка пам’яті, до підніжжя монумента односельці несуть квіти.

На жаль, Марка Івановича вже нема серед живих, а Станіслав Федорович завше присутній на лінійках пам’яті. Цього року йому виповнилося 85.