Наша пошта

Цілий вік за плечима

Любов ПОПОВИЧ.

Кіровоградська область.

Фото Ігоря Демчука.

ЄВГЕНІЯ Антонівна Будяненко з села Олексіївка нині Кропивницького, а донедавна Бобринецького району на початку березня зустріла сотий день народження. На свій вік жінка має світлий розум і добру пам’ять. Згадує, скільки всього довелося пережити — і горя, і радості. Про сьогоднішній день каже, що добре жити, тільки часу вже нема. Ясно пам’ятає і голод, і війну, і тяжку працю в колгоспі.

— Ми так бідно жили, що страшно й сказати, — розповідає Євгенія Антонівна. — Нас у мами було троє. В голодовку помер тато і молодший братик. У нас не було нічого, навіть ряднини ніякої, лише ганчірка для попелу. То в неї братика загорнули і поховали отам за дерезою. Їли макуху, жаб ловили і пекли, ракушки варили. Такі вони нам добрі були. Вижили, бо мама наймалася на роботу.

Жінці у згадці, що в роки війни натерпілася страху. Каже, німців дуже боялась. А ще згадує тяжку працю в колгоспі у післявоєнний час.

— Я у своїй бригаді найбільше встигала нав’язати снопів. То за це і на Дошці пошани була, і в Книгу села мене вписали, — хвалиться бабуся.

З гумором розповідає про свою молодість. Каже, женихів було багато, проте заміж ні за кого не хотіла йти. Мала веселу вдачу, любила співати й танцювати. Коханого свого таки зустріла, але довго сімейне щастя не тривало. Чоловік помер, коли донечці виповнилося два роки. Більше заміж не виходила, жила з донькою, для неї трудилася, дала їй вищу освіту. А вона віддячує мамі любов’ю і турботою. Так добре, зізнається, коли мама жива.

Хоч усе життя Євгенія Антонівна тяжко працювала, ніколи не скаржилася на долю, завжди була на позитиві. Напевно, припускають її односельці, це і є секретом довголіття.

Мешкає довгожителька у батьківській хаті, яка за віком ще старіша за неї. Поруч, в одному дворі, у будинку, який колись побудувала, живе донька Євдокія із сім’єю. Бабуся — в турботах і пошані, має двох онуків, чотирьох правнучок. Односельці поважають Євгенію Антонівну і всю її родину, стверджують, люди дуже добрі, щирі, роботящі. Про довгожительку розповідають, що вона повсякчас була лідером, дуже сильною жінкою, ніколи не сумувала. Ще донедавна могла і води в хату занести, досі сама розтоплює пічку, годна зготувати страву. І хоча рідні її просять, щоб вона вже відпочивала, без діла бабуся не хоче сидіти. Євгенію Антонівну часто навідують сусіди, односельці. Вона їм радіє.

— Я не втомлююся, люблю, коли до мене приходять. Мені приємно, що я така стара, а люди мною нуждаються, — з гумором каже ювілярка.