Архів
П’ятниця,
26 лютого 2021 року

№ 15 (19863)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:КриницяНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • З літопису наших днів

Кіна не буде

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Мабуть, усі жителі Вінниці та області старшого і середнього віку бодай раз долучалися до благ цивілізації у найвідомішому місцевому кінотеатрі. Він зажив слави не лише як зал, а і як споруда, що стала визначною архітектурною пам’яткою міста, характерною для радянських часів. Але тепер «Росія» пішла в небуття.

ВІДОМО, що кінотеатр, побудований наприкінці 60-х років, поклав початок демонстрації кіно в новому (на тодішні технічні можливості) вимірі. Це був один з перших в Україні широкоформатних кінотеатрів і закладів прем’єри, тобто всі новинки вітчизняного і зарубіжного кіномистецтва з’являлися на його екрані передусім. Особливістю кінотеатру було те, що з п’яти проєкторів два були для плівки 70 мм, а три — для 35 мм, що давало змогу демонструвати фільми різних форматів. Зал на 1200 місць був обладнаний системою вентиляції повітря, потужною акустичною системою, спеціальною стелею і стінами для поліпшення акустики. Навіть на сьогодні в місті немає (поки що) залів, здатних вмістити таку кількість глядачів.

Будівля зі скла й бетону, що височіє на пагорбі за річкою, одразу стала чи не найпомітнішою в центрі міста. Її зображення «оселилось» у випускних альбомах мало не всіх школярів і студентів Вінниці. На сходах, які тепер мають жалюгідний вигляд, традиційно фотографувалися молодята. Ялинки біля кінотеатру були місцем, де призначалося безліч побачень.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років минулого століття радянський кінематограф був у розквіті. «Любов земна», «Екіпаж», «Пірати ХХ століття», «Тривожна неділя»— фільми, назви яких навряд чи відомі сучасній молоді, але тоді популярність прем’єрних показів була такою, що квитки розкуповували за тиждень наперед.

Демонстрація фільмів тривала в кінотеатрі до 1994 року. Якийсь час будівля стояла пусткою, а навесні 1996-го міськвиконком ухвалив рішення здати її в оренду фірмі «Ма-Кі». Після цього кінотеатр за своїм профілем більше не використовувався. Тут розміщувалися нічний клуб, ресторан, різні контори й магазини. Ніхто не переймався ні ремонтом будівлі, ні благоустроєм території. Поступово площа і сходи до кінотеатру руйнувалися, стіни вкрило мереживо графіті. Вибиті вікна і вивіски, які обліпили споруду і постійно змінюються, вже не можуть здивувати перехожих. Вінничани давно зрозуміли: «кіна тут не буде».

І все ж місцеві активісти не полишали надії повернути колишньому кінотеатру культурно-просвітницьке призначення. 2015 року тут почала працювати художня резиденція «Над Богом». Понад 150 активістів обговорювали процеси декомунізації та розвитку культури в Україні. Назва «Над Богом» ніяк не пов’язана з релігією — це давня назва річки Південний Буг.

Згодом в одному з приміщень розмістився соціально-культурний волонтерський центр «Блокпост Підкова». Координатор цього проєкту — відомий вінницький активіст Олександр Шемет. Там уже відбулося чимало різних заходів: рок-фестивалі, змагання і концерти КВК, ігри клубу «Що? Де? Коли?», художні виставки. На майданчику перед кінотеатром проводяться фестивалі реконструкторів і лицарські турніри пам’яті героя Небесної сотні Максима Шимка.

Вже традиційною стала ініціатива «Сходи в кіно» — влітку кінофільми демонструють просто неба. Краяни не втрачають надії, що колись тут знову показуватимуть художні стрічки, а кінотеатр (без сумніву, вже з іншою назвою) залишиться не тільки на знімках і в спогадах.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Зворотний бік рекордів
Читати
До війська
Читати
Вакцинація таки розпочалася
Читати
Надбавку відстрочено
Читати
Казав пан...
Читати
Як не у двері, то у вікно
Читати
Заради «окремого» працевлаштування
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове