Проєкт закритий. Хай живе новий?

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Важко знайти в Україні друковане видання, як «Сільські вісті», котре так наполегливо бореться за збереження водних ресурсів країни, зокрема відстоює від нищення перлину Дніпропетровщини річку Оріль. На цю тему було вже кілька публікацій. А крапля за краплею і камінь точать: нещодавно провели відразу дві наради з цього приводу.

НА ПЕРШУ запросили природолюбів, активістів і депутатів місцевих рад Петриківського і Царичанського районів. Аби вислухати їх — чи не надміру, мовляв, вони разом із газетою згущують фарби. Люди в один голос заявили, що не те що не надміру, а можна й більше! Адже Оріль обміліла в багатьох місцях по кісточки і потерпає від того, що її самоправно перегороджують гатками-перекатами: роблять із річки озера для містечкового використання. Внадилися видобувати тут пісок. Народ нагадав, що є невтішний прогноз біологів та екологів: негайно не припиниться нищення Орелі — через 3-5 років її не стане.

І тоді ОДА слідом влаштувала ще одну нараду. Цього разу запросила керівників і спеціалістів обласних управлінь, служб та інстанцій, а також відповідних інспекцій і правоохоронних органів. Тим самим раптом поставивши більшість із них у складне становище. Про що мова? А стало ясно, як на долоні, що керівники департаменту екології та природних ресурсів ОДА, місцевих служб Держгеокадастру та водного господарства якраз і винні в тому, що Оріль гине на очах. Причому винні не у бездіяльності, а, навпаки, у використанні службового становища для «шефства» над злочинами стосовно донедавна найчистішої і наймальовничішої річки України.

Валентин Резніченко, який знову очолив ОДА, доручив опікуватися проблемами бідолашної Орелі заступнику міського голови Дніпра Михайлові Лисенку — чиновнику рангом нижче, який на своїй посаді до обласних викликів ніяк не був причетний. «Голова ОДА зобов’язав мене, — насамперед поінформував учасників другої наради Михайло Олександрович, — підібрати надійних людей у робочу групу, здатну боротися з маловодністю Орелі, особливо в її пониззі, а також із загатами і греблями у верхній течії. Усі, хто незаконно втручається в гідрологічний режим річки, будуть притягнуті до відповідальності. Гарантую: рукотворні дамби приберемо, а незаконний видобуток піску припинимо!»

Ну що ж — так круто беруться за порятунок і збереження Орелі, то можемо лише побажати успішного втілення раніше напрацьованої програми зі створення тут природного заповідника. Щасливо! Бо вже понад чверть століття минає, як зібралися парк створювати... І все б нічого, однак несподівано з’ясувалося, що цього може й не статися. В упаковці рішучих змін явно маскується спроба протягти давній «проєкт» розправи з цією перлиною природи.

Нагадаємо, що у 2018 році гучно звільнився з посади директора проєктного інституту «Дніпродіпроводгосп» Володимир Гринюк. І публічно заявив, що причиною такого рішення є небажання бути причетним до велетенської афери. З вуст Гринюка тоді пролунали прізвища заступника голови ОДА, а також очільників Департаменту екології і природних ресурсів та Регіонального офісу водних ресурсів, на яких раптом напосілася сверблячка втілити «капітальний ремонт-відновлення гідрологічного режиму та санітарного стану русла річки Оріль» — на території виключно Дніпропетровської області, до речі. Суть проєкту полягала в тому, щоб перегородити водойму більш ніж трьома десятками гребель і перекатів, як ото загатили дамбами Дніпро. Що з нього відтак вийшло, нині відомо всім...

Оріль і поготів через ці гідротехнічні споруди перетвориться на смердючу стічну канаву. «Цей «ремонт гідрологічного режиму» смерті подібний!» — били на сполох працівники не лише «Дніпродіпроводгоспу», а й Інституту екології та природокористування НАН України. Особливо ж повстала наукова спільнота, котра була призначена створювати Національний природний парк «Орільський». Вчені ніяк не могли дочекатися фінансування, а ось для згубного «ремонту» гроші аж бігом знайшлися! Більше того, виявилося, що, не провівши громадських слухань, ініціатори ідеї невідь-яким чином отримали експертні висновки стосовно «задовільного впливу на довкілля», а заодно й дозвіл Мін­екології і кинулися освоювати перші виділені 112 мільйонів гривень.

Проти цих злочинних намірів виступили незалежні ЗМІ, зокрема й «Сільські вісті». Збунтувалися й приорільські села: як можна ухвалювати такі рішення негласно, ще й намірившись витратити силу-силенну грошей платників податків?! З Києва примчали перелякані керманичі Мінекології та експерти з питань впливу на довкілля. І переконалися, що по самісіньку шию провалилися в ганьбу, як у ту бідолашну річку. Тому дали задню: відкликали і «липовий» звіт про відсутність згубного впливу на довкілля, і дозвіл на втілення проєкту. Замах на Оріль було зупинено.

Та варто було скликати згадані вище наради і прийняти багатообіцяючі рішення, як, мов Пилип із конопель, вистрибнули керівники Департаменту екології та природних ресурсів ОДА, Держгеокадастру і Регіонального офісу водних ресурсів. З пропозицією... повернутися до нібито незаслужено відкинутої ідеї відновлювати річку дамбами і перекатами, виймаючи з неї тисячі тонн піску. Як ото кажуть, три роки тому не вдалося через ворота, то вирішили через тин. Вчені їм знову одностайно заявили, не лізьте, мовляв, на рожен, а вони за своє.

Аргументи вибрали такі — давній проєкт переглянули і вдосконалили. Отож слухайте, що ми вам кажемо! До трійки прихильників гатити згори і донизу Оріль приєднався нинішній голова Громадської екологічної ради при ОДА Микола Терещук. І заявив: «Аби охопити постраждалі території Магдалинівського, Царичанського і Петриківського районів, необхідно знести всі незаконні дамби, а натомість закласти законні та відновити природні перекати».

Коли ж селяни з Царичанки запитали, яка різниця між цими греблями, ніхто з «фанатів» перекриття Орелі ясно відповісти не зміг. А коли поцікавилися, навіщо ж їх відновлювати, зовсім не знайшлися, що сказати, мерщій закрили «народне збіговисько» і стрімголов утекли з нього. Щоправда, обнадіявши присутніх, що й удосконалений проєкт зміниться. Скажімо, «перекати не перевищуватимуть 20 см».

Далі мова вже про третю, несанкціоновану, нараду, скликану на вимогу мешканців прибережних сіл, які залишилися незадоволеними двома попередніми. З однієї-єдиної причини: три райони категорично проти будівництва перекатів. І от ситуація така: тутешній люд протестує проти афери із «зарегулювання» Орелі, а охочі більше не відкладати підкорення річки перебувають у стані роздратування. І, видно, не збираються відступати. Здогадуєтеся, з яких причин зчиняється знову орільська колотнеча?

Відповідь проста, як дишло. По-перше, затія на річці потребує ого-го яких мільйонів з держбюджету. Це ж скільки їх можна пустити у власні кишені! Не випадково проєкт замислили втілювати тільки в межах Дніпропетровщини. Навіть умисне в назві вписано фальсифікацію: стверджується про ремонт-відновлення старого русла Орелі. А це лише… останні її 17 кілометрів перед впадінням у Дніпро. Написати, що вся Оріль підлягає «ремонту», — доведеться ділитися коштами із сусідами-пол­тавцями, бо саме від них заходить на територію області мальовнича річка. По-друге: «ремонт» насправді виллється у виймання з неї тисяч тонн піску. О, скільки за нього вдасться вторгувати! Мільйони і мільйони!

А днями стало відомо, що «перевдосконалений» проєкт «ремонту» Орелі збираються поширити на всю річку аж до її впадіння у Дніпро. На його втілення знадобиться вже не 112 мільйонів, а вдвічі більше. Це той випадок, коли апетит приходить у пору скаженіючого розгулу дерибанників держави.