Наша пошта

Вдячна долі за все

Марія КОНКІНА.

Закарпатська область.

ДЕ б не бувала Ганна Юріївна Дорогій, найзатишніше їй лише вдома — у Великій Копані. В місцевій школі разом із чоловіком Федором Івановичем вивчили й виховали не одне юне покоління. Так у повсякденній роботі промайнуло життя, події якого залишили в серці глибокий і яскравий слід. Нечутно підкралися красні 90…

Ювілей збере всю родину. Поздоровити маму з далекої Америки летить син Ігор. Він, як і його сестра Тетяна, став лікарем. Онуки Ольга та Ігор продовжили сімейну династію, а Тиберій захопився комп’ютерними технологіями. Правнук Сашко ще навчається в школі.

Ганна Юріївна родом із Боржавського, що у Виноградівському районі. Її прадіди були білохорватами. Якогось року після сезонних робіт осіли, зайнялися городництвом. Батько Юрій Маргітич одержав у спадок чималий наділ землі. Мав своїх волів, корів, коней, розводив свиней і птицю. Нажив необхідний реманент для обробітку землі.

Під час колективізації батька визнали куркулем, засудили, відібрали все майно і вислали до Башкирії. Нащадки стали дітьми «ворога народу». Нелегко жилося його дружині з синами Іваном, Андрієм та дочками Ганною, Юстиною, Ельзою. Ганна успішно закінчила школу, а потім Хустське педагогічне училище. Тут і зустріла одногрупника Федора Дорогія, з яким потоваришували, а згодом і побралися.

Крім поваги і вірної любові, молодята не мали нічого: наречена без білої фати, не гуляли й гучного весілля. Перші два роки вчителювали в селі Горінчево Хустського району. Заочно продовжили навчання в Ужгородському державному університеті. Потім їх перевели до Великої Копані, де Ганна Юріївна 42 роки викладала історію. Федір Іванович тривалий час працював директором школи. Разом подружжя створювало шкільний музей. 10 років збирали старожитності, з художником Василем Сочкою оформляли експонати, з колегою Василем Балажем розшукували документи, заповнюючи «білі плями» історії свого села. У школі зорганізували хор старшокласників, а вчителі співали у зведеному хорі радгоспу «Комунар», котрим упродовж багатьох років керував самодіяльний композитор і диригент Іван Бачкай. Хор виборов звання «Самодіяльний народний хоровий колектив».

Учням прищеплювали повагу та любов до своєї Батьківщини, до вулиці, ветеранів війни і праці, загалом до людей, які трудяться задля загального блага. Зокрема, про шану свідчить пам’ятник землякам, які полягли на фронтах Другої світової, зведений мешканцями Великої Копані.

Ганна Юріївна дякує долі за кожний прожитий рік, за те, що з чоловіком відзначили золотий ювілей спільного життя. Після його смерті самотньою себе не почуває: учні та колеги — її постійні гості.

Сільський учитель ніколи не буває колишнім. Він назавжди лишається в лавах педагогів.