• Минуле і сучасність

Шахтарська історія закарпатців

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Закарпаття — гірничий край із досить гучним минулим. Цінні поклади залягають на всій території області: золото, бентоніт, залізна руда, вапняк, кремній, вугілля… Видобування останнього має давню історію, а відколи газ і дрова здорожчали, його актуальність відновилася. Дехто з підприємців, швидко зорієнтувавшись, відновив роботи на околицях шахтарського села Ільниця. Проте цей бізнес супроводжують небезпричинні протести місцевих жителів аж до підпалу техніки.

_{З полів у штольню}

ВПЕРШЕ освоїти видобування чорного золота в Ільниці й сусідніх селах на початку ХІХ ст. спробували австрійці Бітнер і Крауз. На початку 1850-х влада тодішньої Угорщини створила Кошицьке шахтоуправління, об’єднавши шахти сіл Ільниця, Білки і Раковець. Проте промисел не зажив популярності. Селяни не сприймали вугілля як паливо. Ручне добування, дороге транспортування за відсутності будь-якої урядової допомоги призвели до його згортання.

Аж наступного століття, 1924 року, патент на видобування бурого вугілля одержав виноградівський банкір Шунді Золтан. Він профінансував чеських під-приємців Ручку та Богача, які відновили шахту в урочищі Микитів берег, що в селі Ільниця. Перший десяток шахтарів-ільничан, які вчилися у чехів — знавців гірничої справи, відновив похилу штольню і налагодив видобування вугілля. З шахти його вивозили на візках, потім кіньми і волами доправляли на залізничну станцію у центрі села, звідки потрапляло у міста краю та Словаччини. У цій штольні за добу видавали на-гора близько 30 тонн високоякісного вугілля. Справа зацікавила місцевих, але без державної допомоги чеські підприємці протримались тільки вісім років. Мадярська влада намагалася 1939-1944 рр. відкрити кілька інших шахт у селі, але без успіху — тривала війна.

_{Відродження та занепад}

ВІДНОВЛЕННЯ шахтарської справи почалося 1946 року. За радянської доби було створено Ільницьке шахтоуправління та відділ робітничого постачання. Спочатку все робили вручну, навіть вибухові роботи не велися, тому продуктивність праці була низька. Усі шахти в перші роки були сконцентровані уздовж улоговини, де протікає річка Крем’яни. Видовбали 22 похилі штольні, на правому боці звели електростанцію. Між ними вздовж берега проклали вузькоколійку, яку підвели до тієї, що з’єднувала Кам’янку з Іршавою. Підвезення вугілля на склад і завантаження його у вагони забезпечувала спеціально створена автомобільна колона.

Заробітна плата шахтарів становила 250-800 крб. Їх забезпечували спецодягом і спорядженням, вони мали семигодинний робочий день і соцпакет: 24-денну відпустку, безкоштовне харчування в нічні зміни, лікування і відпочинок у санаторіях. Для них у центрі села звели тимчасове житло. Працювали дві польові кухні, перукарня, швейна майстерня, бібліотека.

У наступні роки за наказом Мінвуглепрому СРСР у селі було збудовано цілий мікрорайон «Посьолок». Також провели високовольтну ЛЕП до села Раковець, проклали гілку вузькоколійки до витоків річки Крем’яни. Усі ці факти засвідчують наміри тривалого державного розмаху щодо видобування вугілля на Закарпатті. Але цього не сталося. Із середини 1950-х почалися реформи Хрущова стосовно місцевого самоуправління. Усі гірничі об’єкти передали Міністерству місцевої паливної промисловості УРСР. З уведенням 1954-го в експлуатацію шахти №33 із вертикальним стволом і високим на той час рівнем механізації процесів усі невеликі копальні закрили. 1993 року віджила своє й вона.

Гірничим ремеслом у селі займалися три покоління ільничан, які працювали на восьми шахтах і одному вугільному кар’єрі. Вони видобули близько п’яти мільйонів тонн вугілля за 20-мільйоних природних запасів.

_{Природа мстить за втручання}

50-РІЧНА бездумна експлуатація надр знищила стабільну підземну гідрологію села й залишила без води в колодязях населення між річкою Ільничка та потічком Яловий. Екологічно злочинно, кажуть фахівці, було відкривати шахту в кінці відрога хребта. Забої стали ніби колекторами водозбору, через які витікає вся вода з алювіального шару відрогів.

Суттєво змінено рельєф тих частин села, де розміщувалися забої. Від просадки ґрунту порушено цілісність десятків приватних будинків. Місця, де проходили шахтні штреки, — міни сповільненої дії для споруд, зведених над ними. Перші негативні ознаки виявилися ще восени 1998 року.

...570-річний ювілей колишнє шахтарське село Ільниця зустріне мовчанкою напівзнесених териконів шахти №33 і повністю розрівняними териконами семи інших шахт. Про гірниче минуле нагадують тільки карстові утворення (пустоти) під землею. А більшість будинків зведено саме над колишніми шахтами...