Архів
Вівторок,
16 лютого 2021 року

№ 12 (19860)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Проблеми галузі

Сам на сам проти системи

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

На фото автора: Андрiй Кекух показує 600 тонн нереалізованого торфобрикету.

Нинішній сезон для Смолинського та Ірванцівського торфозаводів, чиї справи пильно відстежують «Сільські вісті», став чи не найгіршим за останні роки. Цього року область ризикує втратити останні два з колись працюючих п’яти торф’яних заводів, а разом із ними і значну частину енергетичного потенціалу.

Реалізація впала, працівників скорочують

АНДРІЙ Кекух працює на Ірванцівському торфозаводі начальником брикетного цеху. Щодня їздить на роботу з Семенівки у село Кути Другі, прив’язане до заводу. Колись, розповідає, воно було квітуче, а сьогодні нагадує пустку. Єдине місце роботи — це завод. «Занепаде село зовсім, як, не дай, Боже, підприємства не стане», — висловлює сумний прогноз А. Кекух.

— На жаль, реалізація продукції впала на 60%, — розповідає директор Юрій Журавльов. — Замість 10 тисяч тонн брикету, який ми щороку відпускали, торік продали всього близько 4 тисяч тонн. Зрозуміло, що грошові надходження зміліли, знизилась зарплата… Ми змушені були скоротити штат із 90 працівників до 57.

За словами Юрія Вальдемаровича, проблема реалізації — комплексна. Один із чинників — тепліші порівняно з колишніми зими. Але найголовніший фактор — бездіяльність влади. «Раніше на рівні ОДА існували програми, які зобов’язували бюджетну сферу купувати місцеву продукцію. Нині туди завозять вугілля сумнівних якості та походження, — не може зрозуміти розвороту на 180 градусів Юрій Журавльов. — Торфозаводам нема куди реалізовувати продукцію. Зазвичай ми заготовляли близько 30 тисяч тонн фрезеру, але цього разу — всього 10 тисяч тонн. Маємо залишки ще з минулого сезону…».

Два мільйони — на утримання нероб

— КИДАЄ Київ на цей «Чернігівторф» негідників, а місцева влада заплющує на це очі, — обурюється директор. — Нинішній керівник держпідприємства дуже далекий від галузі, не розуміє її проблем. Єдина мета цієї людини — це ліквідація філій. ДП «Чернігівторф» обходиться кожному заводу пересічно в мільйон гривень на рік. Тоді як нам не вистачає грошей на сякий-такий ремонт приміщень, систем опалення тощо».

За словами Юрія Журавльова, заводу й без того важко працювати, оскільки за 50 років виробничі поля просунулися на 17 кілометрів від основного виробництва. «У нас є поле, яке знаходиться поруч і за оренду якого платимо, але щоб його розробити, треба викласти кілька мільйонів, які ми віддаємо на утримання роздутого апарату «Чернігівторфу», — знизує плечима директор підприємства. — Я говорив і буду говорити: там має залишитись максимум п’ять чоловік, які надаватимуть послуги (реалізовувати продукцію заводів. — Ред.)».

Колишній голова Семенівської райради Василь Малкович переконаний, що галузі не дають розвиватись бюрократія та корупція. «Коли 2014 року я почав вникати у проблематику, то «Чернігівторф» на той час мав заборгованість 12 мільйонів гривень, — розповідає він. — На це уваги ніхто не звертав, у тому числі й ОДА. Підприємства платоспроможні й не мають боргів, а «Чернігівторф» — банкрут. Як таке могло бути? А все дуже просто — гроші крали».

Ексголова райради неодноразово звертався до уряду з пропозицією передати Ірванцівський торфозавод громаді, однак марно. Все, що було під силу, районна влада зробила. Зокрема, аби підтримати лісівників та торфовидобувників, бюджетні установи району перевели на твердопаливні котли. Однак цього недостатньо, захистом і підтримкою енергетичних підприємств мали б займатись на центральному рівні.

Новий етап боротьби

ПОЛІТИКА «Чернігівторфу» позначається на життєдіяльності одного з бюджетоутворювальних підприємств району. «26 директорів там помінялося за останні 12 років, і кожен тягнув собі в кишеню. Якщо якісь перерахунки від нас потрапляють до Чернігова, то можна на них поставити хрест — сюди вони не повернуться», — певен Андрій Кекух. Так і є: ДП «Чернігівторф» заборгувало Ірванцівському торфозаводу 3,8 мільйона гривень. Через те тут категорично проти єдиного рахунка. Колективи заводів письмово звернулися до голови Фонду держмайна з приводу дій виконуючого обов’язки директора ДП «Чернігівторф» Петра Слуценка, які ведуть до можливого зупинення виробництва.

Зокрема, пан Слуценко не підписує довіреностей директорам підприємств, що загрожує закриттям їхніх рахунків і ліквідацією. Трудовий колектив Смолинського торфозаводу провів збори та ухвалив рішення про оголошення страйку в разі, якщо довіреності не буде видано. Єдиний вихід для галузі працівники вбачають у відставці з посади Петра Слуценка та призначення кандидатури, узгодженої з ними. Вочевидь, починається новий етап боротьби торфозаводів за існування.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Збитків — на мільярди
Читати
Не лізьте поперед батька...
Читати
Диверсія і недбалість
Читати
Зима наостанок себе покаже
Читати
Підтвердили отруєння
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове