• Сільські будні

Серед радощів і жалів

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

Львівська область.

Фото автора.

Тарас Сенів пестить «доленосного» Буяна.

Сім’ї Шмігелів — Сенівих з одомашненим лелекою Жужою.

Степан Шмігель продавав Буяна і Каштанку з тяжким серцем. Що й казати, кінська пара служила йому у господі «вірою і правдою». Виконували свою роботу слушно і сповна. Та ба… Несподівана Степанова хвороба — псувався суглоб — змусила господаря розпрощатися зі своїми улюбленцями. Єдина втіха, що віддавав їх у добрі руки і недалеко від Щуровичів, у сусідню Березівку цього ж Радехівського району. Отже, кривди, скоріш за все, не матимуть.

З КІНЬМИ Степан пов’язував чимало своїх приємних спогадів. Упоравшись навесні з польовими роботами на своїх двох гектарах, ніколи не відмовляв у помочі сусідам. Солодкі слова подяки завжди гріли йому душу.

А з Буяном пов’язана ще й приємна сімейна історія. Якось кінь заслаб. Донька, яка щойно починала освоювати ази ветеринарії у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, поставила діагноз точний — бабезіоз. Тобто коня вкусив пасовищний кліщ. Але сусіди, які зійшлись на раду до господи Шмігелів, скептично посміхнулись: швидше за все, звичайні кольки в животі… Зателефонували до Нового Яричева, де мешкав знаний в окрузі ветеринар Тарас Сенів. Той підтвердив діагноз студентки, поставив коневі крапельницю, розписав лікування і поїхав. А Ганнуся продовжувала виконувати призначення. Вже за кілька днів Буян бадьористо заіржав. Згодом юна студентка розповіла молодцюватому спеціалістові про потребу проходження виробничої практики. Тарас запропонував студентці проходити виробничу практику у «своїй», Новояричівській дільничній ветлікарні, що у Кам’янка-Бузькому районі. Практикантка радо погодилася стажуватися під керівництвом Сеніва, а через пів року батьки Степан та Олеся довідалися, що рятівник Буяна стає їхнім зятем.

Тож виходило, що коник молодят і посватав. Тарас навідує Буяна і Каштанку як мінімум двічі на рік — ранньою весною і пізньої осені, коли робить профілактичні обробки від гельмінтів. Буває, що й так загляне, коли проїжджає повз. Як-не-як, кінь відіграв неабияку роль в його долі.

Дружиною чоловік не нахвалиться. І гарна, і роботяща, і куховарить — пальчики оближеш. Коли які свята, дні народження, від родичів, друзів нема відбою: одні сирники замовляють, інші — тістечка, ще хтось — торти… Випічкою Ганнуся захопилася, коли два з половиною роки була в декретній відпустці з Маріанкою.

Одне слово, дружина Тараса Сеніва всюди встигає — і в сільраді прибрати, і вдома по господарству, і за маленькою Маріанкою доглянути. Ще й на вихідні час від часу на неї чекає вокальний гурт «Джерело» в рідних Щуровичах. Та й батьків провідати треба.

А на рідному обійсті її завжди зустрічає Жужа. Жужа — це лелека, якого колись, іще п’ятикласницею, виходила Ганнуся…

Якось поверталася додому і почула в порослому травою рівчаку неголосний писк. Угорі на дереві було лелече гніздо, і Ганнуся все збагнула. Підійшла ближче на звук і побачила невеличкий жовтий клубочок, ледь трохи більший від курчатка. Лелеченя вціліло, хіба що злегка подряпало об гілля спинку.

В господі Шмігелів лелеченя почувалося, як у раю. Степан, рибалка, забезпечував його рибою, жабами, вужами. Ловили для нього мишей. Коли починало зводитись на ноги, вчили ходити, підтримуючи за крила…

А в серпні над подвір’ям Шмігелів закружляла лелеча зграя. Ймовірно, кликала птаха з собою у теплі краї. Та не надто натренований до далеких перельотів, приєднатися до них він не відважився. А навесні, злетівши в небо із побратимами, через добу повернувся розчарований. Лелечі пари були зайняті своїми справами, а Жужа був для них чужаком, на якого дивилися скоса і навіть погрожували розправитись. Коли втікав, зачепився за електричний дріт і пошкодив крило. З мріями про піднебесні польоти довелося розпрощатися.

Кожного разу, коли Ганнуся приїжджає до батьків, їй щось штрикає коло серця. Бідний птах. Як шкода, що не вдалося йому повернутися у своє природне середовище…

Ганнуся змалечку виросла серед тварин і тваринок. Були Буян із Каштанкою, корова Лиска. Батько, крім риболовлі, ще й мисливець! У господі — і німецька вівчарка, і мисливський пес, і «дворняга». Є тут і папуга, і навіть черепаха, якось жив заєць. А що вже зі свійських — кури, кролики, вівці, свині…

Гамірно у господі Шмігелів, та час від часу надвечір, коли вже вся господарка обійдена, Степан з Олесею чекають дзвінка від сина Павла. Він, до речі, хрещений батько Маріанки, нині служить у війську на Херсонщині неподалік Криму, де російський агресор не гребує розмаїтими провокаціями. Переживають, хвилюються за сина. Але водночас відчувають, що він подорослішав, дивиться на багато речей серйозними очима і звідти, з відстані, глибше відчуває і мамине тепло, і батькове плече. А щоб служба була Павлові солодшою, Маріанка з мамою хрещеного готують посилки з домашніми смаколиками…

Поки що родина Сенівих живе з батьком Тараса у Новому Яричеві. Але вже розпочали зводити власне житло на місці колишньої садиби Тарасового дідуся. Тарас вчащає туди досить часто. Навесні, влітку, восени доглядає за екзотичними каннами. Він обожнює ці квіти! Милуються ними і Ганнуся, і Маріанка.

А в очах Степана та Олесі ледь помітні сивасті пасма зажури. Першому часто сняться Буян із Каштанкою. Олеся ж не може дочекатися весни, коли обійме Павлика.

Що вже казати про жалі лелеки Жужі? Звісно, Шмігелі образити його не дають. А втім, мабуть, часто сниться йому височінь блакитного неба…