Епоха стресового землеробства

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Чи не найкращий випускник Дніпровського аграрно-економічного університету, внук хлібороба-механізатора Семена Олександровича і син комбайнера Віктора Семеновича Калашників Олександр — відомий у Межівському районі фермер. Окрім 30 га сімейних паїв, він обробляє майже тисячу орендованих гектарів і дає роботу десяти односельцям. Надбавши досвіду господарювання, Олександр привертає увагу колег-аграріїв до потреби змінювати підходи до вирощування культур, адже погода за останні не менш як сім років змінилася: малосніжні чи й зовсім безсніжні зими, вередливі весни з раннім надмірним теплом, посушливі літні місяці й сухі осені.

— БАРИТИСЯ не варто, інакше незабаром залишимося ні з чим, — не сумнівається фермер. — Треба чимшвидше реагувати на докорінні кліматичні зміни в природі, які вже не спинити. Зокрема, переходити на «краплю»…

Тобто на крапельне зрошення. А ще, продовжує Олександр Калашник, не доцільно триматись, як воша кожуха, за вчорашні технології плекання сільськогосподарських рослин, погляди та переконання. Вони вже сьогодні належно не спрацьовують, а завтра й поготів стануть холостими потугами.

— Починається сівба — я неодмінно в полі, — каже Олександр Вікторович. — У жнива сідаю за штурвал комбайна. Бо мушу сам зрозуміти, коли і як краще сіяти, збирати, аби отримати якомога вищий урожай. Тим паче що тепер доводиться самостійно експериментувати з сортами і гібридами.

Землі Межівського району лежать між придніпровським степом, котрий у посушливе літо перегрівається, як сковорода на вогні, й Донецьким кряжем, звідки ще й суховії причісують посіви зверху, мов праскою. Ось у таких умовах випало працювати землеробам. Якщо досі Україна перебувала лише в зоні ризикованого агровиробництва, для якого наука і практика нагромадили достатньо дієвих технологій і методів, то нині, у перехідну, не «відстояну» ще до пуття епоху глобального потепління потрапила у стресові умови. Тут не лови ґав, придивляйсь, аналізуй та роби висновки.

Олександр Вікторович ділиться спостереженнями. Скажімо, вважає, що пора кінчати захоплюватися сортами іноземної селекції. Вітчизняні, на його тверде переконання, ліпше переносять посуху. І якщо мова про пшеницю, то сьогодні перевагу фермер надає «Смуглянці» київського інституту. В одній із публікацій президента НААН України Я. Гадзала він знайшов підтвердження власним висновкам: сорти та гібриди нашої селекції показують більші витривалість і стійкість, включаючи кукурудзу, сою, соняшник та й інші зернові.

Але «вгадати» з посівним матеріалом — це тільки пів діла. Поля мають вистояти у неймовірну спеку. Як не слід надіятися на везіння із «сівбою під опади». Беремо минулий рік: те, що сіяли у нібито оптимальні досі строки, на початку травня, зійшло кволо. І кукурудза дала в результаті 20 ц/га. Соняшник по 12, бо мав маленькі кошики з тонким, як соломинки, по краях насінням. Зате там, де сіяли в перших числах червня, він вискочив від 15 до 18 ц/га. «Що це значить?» — питає Олександр Калашник і сам відповідає: «Те, що спішити сіяти, приміром, кукурудзу, коли «відцвіли абрикоси і зацвів терен», сьогодні вже не годиться. Як не варто поспішати й із ранніми зерновими».

— За мого ще не дуже довгого самостійного господарювання, бо наше ФГ донедавна очолював мій батько, — розмірковує фермер, — усе змінилось, як за помахом пташиного крила. От дивіться: стосовно пшениці у нас звикли думати, що чим густіше сіяти, тим ліпше. Міжряддя 15 см, і на кожному погонному метрі рядка до сотні насінин щоб було. А в мене та ж «Смуглянка» другий рік поспіль максимально родить при міжряддях 35 см і від 18 до 37 насінин на погонному метрі. Є різниця? О, і суттєва! Вся агротехніка, напрацьована раніше, з ніг на голову перевертається. В тому розумінні на голову, що вивчати, думати треба!

В тому числі й засвоювати перші уроки глобальних кліматичних змін. Вникати в ту практику, котра тепер дає вагоміші результати і надійніше протистоїть різкому потеплінню. Наприклад, відома на Дніпропетровщині корпорація «Агро-Союз» у Синельниківському районі проводить індивідуальні семінари з так званого нульового обробітку земель, і Олександр Калашник був одним із перших його слухачів. Зібрався купувати стернову сівалку, бо ні на йоту не вагається, що тільки шар мульчі з пожнивних решток захищатиме рослини від сонця, ґрунти — від пересихання, та ще й не даватиме роздолля бур’янам.

ФГ «Калашник» не єдине в регіоні прагне і закликає інших не пасувати перед викликами кліматичних змін. Варте уваги ТОВ «Пігрейн» у селі Крутеньке Нікопольського району. Це підприємство практикує у сівозмінах п’ять традиційних для зони Степу зернових і технічних культур. Нагромаджено неабиякий досвід із ними, і щоб його розвинути та примножити, цього року вирішили, каже директор Руслан Попрожук, відвести 500 га вгідь під вирощування кукурудзи на крапельному зрошенні. Зрозуміло, що це влетить у добру копійку, одначе іншого не дано, якщо волієш брати гору в сутичці з новими викликами природи.

І наводить такий приклад: минулої осені на Дніпропетровщині фермери скоротили площі під осінній ріпак. А ті з них, хто наперекір посусі все ж посіяв його, сходів майже не одержали. Чим же заповнювати поля, які кліматичні сюрпризи викосили ще до сезону? Кон’юнктура ринку диктує «підказки». Останні кілька років, констатує Руслан Попрожук, кукурудза виявлялася найрентабельнішою культурою. Фермери збирали від 8 до 12 тонн із гектара, а на зрошенні — й 14. Але це не значить, що можна й надалі спиратися на, по суті, вже застарілі технології, не враховуючи решти кліматичних умов.

В області діє найпотужніший в Україні центр селекції кукурудзи «Маїс» — разом з Інститутом зернових культур компанія є рівноцінним спадкоємцем селекційної школи колишнього Всесоюзного інституту кукурудзи. Вона проводить індивідуальні навчальні дні, розкриваючи потенціал нових гібридів качанистої, котрі тут виводять з поправками на посушливий клімат. Руслан Попрожук зі своїми спеціалістами опанував цей тренінг, бо переконаний, що господарювання без науки і передового досвіду не вдаватиметься.

— Якщо сучасні сільгоспвиробники не будуть відновлювати зрошення з мінімальними втратами вологи, — певен доктор сільськогосподарських наук директор із розвитку проєктів «Маїсу» Юрій Пащенко, — і не вноситимуть змін у технологічні прийоми догляду посівів кукурудзи, то вже сьогодні можуть забувати про стало високі врожаї.

І раптом запитує, коли ми тут, у Придніпров’ї, вдосталь їли своїх абрикосів. Торік, приміром, тільки дерева зацвіли — вдарили приморозки. То як у такому разі зі строками сівби качанистої орієнтуватися на цвіт абрикосів? За дослідженнями працівників «Маїсу», найдоцільніше зважати на температуру ґрунтів та агрометеорологічні прогнози. Відтак од ранніх строків сівби мусимо відвикати. Випробування суто середньоранніх гібридів показало, що десять днів різниці у датах сівби нині виливається у різницю в появі сходів близько 16% на користь пізнішого терміну.

Ще такий «несподіваний» момент слід намотати на вус: звісно, у спеку за відсутності вологи «горять» усі гібриди, позаяк кукурудза не кактус, але посухостійкі за оптимальної густоти тримаються довше і мають більше можливостей чекати жаданих дощів. Ось тут і заритий собака: більшість аграріїв зазвичай загущує свої посіви до 60-70 тисяч рослин на гектарі, сподіваючись отримати вищий урожай. Насправді виходить навпаки: переважна кількість гібридів не добере вологи, програвши внутрішньовидову конкуренцію, 10-12% не сформують качанів і знизять мало не вдвічі врожайність. Оптимальна густота у степовій зоні нині — 40-45 тисяч рослин.

Зрозуміло, це ще далеко не все, що радить наука і практика в умовах глобального потепління. Перші нові технології усталяться ще не скоро. Проте аграрії в один голос стверджують, що прийдешня весна і весь сезон 2021 року напевно будуть для всіх українських сільгоспвиробників експериментальними. Доведеться творити, дерзати й шукати, як вирощувати хліб і все інше до хліба за «реформування» ще й клімату на нашій землі.