Архів
П’ятниця,
12 лютого 2021 року

№ 11 (19859)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Де ж той обіцяний сервіс?

Микола ЮРЧИШИН.

Нерідко у засобах масової інформації можна почути, як генеральний директор акціонерного товариства «Укрпошта» Ігор Смілянський хвалиться, що сільські відділення пересувного зв’язку справно і в повному обсязі обслуговують населені пункти України. Та чи справді це так? Чи мають люди врешті-решт омріяний сервіс?

ПРОЧИТАВШИ ці рядки, наші передплатники лише тяжко зітхнуть. І підтвердять, що вже звикли до пустослів’я керівництва поштового відомства, котре, навіть не моргнувши оком, на «чорне» каже «біле». Про це свідчать численні публікації у «Сільських вістях» протягом останніх восьми місяців та нові дзвінки до редакції зі скаргами на роботу таких пересувних відділень.

Ось невтішні сигнали з Київщини.

«Ми з дружиною Ольгою Василівною читаємо «Сільські вісті» від першої до останньої сторінки, — пише Григорій Тимофійович Коваль із Гостролуччя Баришівського району. — Ще наші батьки постійно передплачували цю газету, тому ми привчені до неї змалечку. Нині ми люди пенсійного віку, всю інформацію черпаємо з періодичних видань. Із преси дізнались, як керівник Київської міської дирекції «Укрпошти» Й. Й. Борнак на всі лади вихваляв пересувні поштові відділення. Мовляв, це найкращий сервіс для сільських людей за всю історію поштового відомства. Та опустіться на грішну землю, Йосипе Йосиповичу! Про який «сервіс» ви говорите? Керівництво Укрпошти зруйнувало всю систему, яка була налагоджена десятиліттями. У нашому відділенні зв’язку тривалий час працювала добросовісна листоноша Галина Іванівна. Вчасно приносила до домівок пенсію, пресу, квитанції за комунальні послуги. Односельці її чекали як рідну людину, ніхто на неї не скаржився. Коли нашу пошту розформували, почалося справжнє пекло. Газети, за доставку яких ми заплатили грубі гроші, десь застрягли. Хіба це допустимо, що вже майже півтора місяця минуло від Нового року, а ми ще не одержали жодного номера «Сільських вістей»? Працівники пересувної пошти лише знизують плечима: «Кудись зникли ваші доставні картки, скаржтеся про це Борнаку». Ми телефонували на гарячу лінію 0-800-300-545. Чули автовідповідач: то натисніть кнопку «один», то «два», то «чотири», то в онлайн звертайтесь. А це ж сільські люди. В деяких і телефонів нема, не те що Інтернету. Пенсії також привозять у центр села невчасно. Щоб одержати гроші, літнім людям доводиться вистоювати у черзі на морозі кілька годин. І це під час карантину, коли потрібно дотримуватися відповідної дистанції. А є чимало немічних селян, які мешкають на краю села і не можуть пересуватися. Як бути їм? Невже цього не бачать українські урядовці? Чому не реагують на виступи газет, котрі майже щономера інформують про негаразди з пересувною поштою? До кого нам звертатись?»

«За що я заплатив гроші? — прямо запитує в гендиректора Укрпошти Ігоря Смілянського житель Білої Церкви, котрого обслуговує 19-те відділення поштового зв’язку, Федір Олександрович Шафаренко. — За порожні скриньки, за бездіяльність та брехливість поштових чиновників? Передплатив «Сільські вісті» з лютого до кінця нинішнього півріччя, але жодної газети ще не одержав. Звернувся на поштове відділення, а там відповіли, що десь зникла доставна картка на газету, хоча квитанція про сплату є. І розібратись у цій справі ніхто не поспішає. Поштове керівництво поробило собі захмарні зарплати та премії а передплатників обдирають, як липку. Хто за це відповість?»

Нарікає на роботу пересувної пошти житель Горбанів Переяслав-Хмельницького району Петро Іванович Білогруд. Від початку року йому не приносять вівторкових номерів «Сільських вістей». Запитав про це працівників ВПЗ, у відповідь почув: «Що нам дали, те ми і привезли». Це замість того щоб уникнути в суть проблеми і допомогти розібратись.

Уже мав ставити на цьому крапку, як раптом телефонний дзвінок з Одеси від Ірини Дмитрівни Сівак, що проживає у провулку Квітковому, який обслуговує 59-те поштове відділення зв’язку: «Цього року ще не одержала жодного номера «Сільських вістей», хоча передплатила їх на перше півріччя 2021-го вчасно. У відділенні зв’язку нічого конкретного пояснити не можуть. Хто дав право поштовикам мене підло обкрадати?»

Чекаємо оперативного реагування від керівництва Укрпошти, чому відомство не виконує своїх безпосередніх обов’язків.

Версія для друку          До списку статтей

Озовіться, друзі

У 1958-1961 РОКАХ ми навчалися в Охтирському технікумі механізації і електрифікації сільського господарства. Після одержання диплома мене направили на роботу в Полтавську область. Працював механіком у колгоспі. Ми з одногрупниками опинилися в різних куточках України. З деякими із них (М. Величко, А. Войтенко, Ф. Шеленов, М. Загородній) спілкуюся. Хотілось би відновити зв’язок і з рештою однокурсників. Тим паче, що цей рік ювілейний — 60 років, як ми закінчили технікум. Друзі, прошу всіх, хто прочитає мою замітку в газеті, відгукнутися. Пишіть на адресу: Готвянський Микола Гаврилович, вул. Горького, 5, с. Чечелеве, Кременчуцький район, Полтавська область, 39761. Телефонуйте: 098-436-44-27.

* * *

1959 року мене призвали до армії. Курс молодого бійця проходив у Тбілісі, а затим разом із товаришами був переведений у в/ч 97779 (м. Гурджаані). Там ми і прослужили три роки. Я був водієм. За кермом ГАЗ-63 об’їздив чимало міст і сіл колишнього Союзу.

Часто згадую своїх побратимів по службі. Ми були дружними, завше виручали один одного, не обходилось і без жартів. Тож згадати є що. Буду дуже радий отримати звісточку від них. Моя адреса: Гагач Петро Олексійович, вул. Набережна, 90, с. Чайки, Богуславський район, Київська область, 09713.

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове