Архів
Вівторок,
9 лютого 2021 року

№ 10 (19858)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Актуально

Аби не витіснили з рідної землі

Зенон МИХЛИК.

У своїй праці «Помагаймо собі самі» один із засновників і теоретиків української кооперації Кость Паньківський наголошував: «В історії нема випадку, щоб культурно більш розвинений і заможний народ допоміг розвинутися біднішій від себе нації з одної лише сентиментальности». Тобто в «доброчинців» на першому місці завжди була економічна вигода. Зокрема, українці відчули це сповна, коли земля опинилась у чужинських руках.

НАПРИКЛАД, у Галичині на зламі ХІХ-ХХ ст.ст. така «поміч» здійснювалася під гаслом «історичного обов’язку культурної і цивілізаторської місії на Сході». Тоді гостро постало питання перерозподілу земельної власності вельможної шляхти, позаяк довела свою господарську неефективність. Щоправда, тодішній польський уряд не позбавляв однокровних магнатів землі, лише зменшував їхні володіння до «раціонального» рівня. Решта ж площ мала перейти осадникам — надійній опорі влади. Між іншим, станом на 1917 рік із 276 тис. га парцельованої (поділеної на дрібні наділи — парцели) землі українське населення змогло придбати тільки 38 тис. га, решту викупили польські банки для сільськогосподарської колонізації.

Її передбачалося провести так, аби осадники жодним чином не асимілювалися з українським населенням, а навпаки, могли «протидіяти національній масі на значних просторах краю». Про цей період в історії наші нинішні сусіди якщо і згадують, то в світлі «доконечної потреби» розбудови власної держави, адже військове осадництво вздовж колишнього польсько-радянського кордону мало служити своєрідним оборонним валом од «совітів». Власне, тому перевага в наділенні землею (і підтримка кредитами) надавалася колишнім воїнам польської армії, а не українським селянам. Останні, передусім через безземелля, змушені були податися за океан — тільки до Канади переселилося 250 тисяч селян із Галичини.

Тоді, аби остаточно не втратити право бути господарем на своїй землі, вкраїнці, які становили переважну більшість населення краю, почали засновувати кооперативи. Ті скуповували ріллю у поміщиків і парцелами перепродували місцевим хліборобам. Зокрема, таку функцію виконувало українське парцеляційне товариство «Земля», яке згодом перетворилося у кооперативний банк: надавало кредити своїм членам для придбання земельних ділянок, винаймало знаряддя праці. Ця патріотична діяльність за радянських часів з ідеологічних причин замовчувалася, не популяризувалася багато десятиліть.

Події минувшини навіюють роздуми стосовно новітньої «парцеляції». А вона, схоже, не на користь українців. «Стратегічний план витіснити українців з їхньої споконвічної землі виник досить давно, — не сумнівається у підступності намірів нинішньої олігархічної верхівки фермер із Хмельниччини, колишній політв’язень радянських концтаборів Кузьма Матвіюк. — Ласі до чужого переконалися, що традиційний метод загарбання за допомоги війська і зброї дорогий і не до кінця надійний. Адже у поневоленого народу залишається можливість згуртуватись, повстати і повернути втрачене, зокрема землю. Надійніше і дешевше землю купити… Ретельно спланована багатоходова і тривала в часі дія, у результаті якої в корінного народу назавжди відбирається складова життєвого середовища — земля. Наслідки від продажу землі для українського народу страшніші за татаро-монгольську навалу 1240 року і голодомор 1932-1933 років…»

Із 1 липня нинішнього року має запрацювати ринок землі. Суспільство до цього не готове, застерігає голова Союзу українського селянства Іван Томич. У тому «броунівському русі» не вбачає жодного прогресу, «лише спекуляції і маніпуляції». Якщо Конституційний Суд України не визнає неконституційним так званий ринок землі, то він буде складатися зі схем і афер: «Авантюристи та інші пройдисвіти в основному за тіньові гроші підуть скуповувати по 100 гектарів, на які відповідно до закону має право КОЖНИЙ громадянин. Вибудовуватимуть схеми, почнуть розривати той уклад, який є в сільській місцевості…»

На жаль, цього разу не поспішать на допомогу українським хліборобам (не спекулянтам!) кооперативні банки і товариства, як це було в минулому, — їх просто нема, реформою не передбачені. Проте залишився гіркий історичний досвід, який варто згадати у визначальний для подальшої долі Української держави час.

…Уже закачує рукави Міністерство аграрної політики, яке, поки у парламенті «рішали» земельне питання, відсиджувалося на другорядних ролях. Тепер — провідне, його веде «на ринок» обізнаний у тій сфері (недарма був радником Президента й очолював Держгеокадастр) Роман Лещенко. Нещодавно одне зарубіжне видання поцікавилось у новоявленого міністра, коли українську землю зможуть купувати іноземці. Відповів, що це з’ясується вже у найближчі три роки в результаті референдуму. Тобто треба зачекати, однак у довгострокову оренду можуть брати землю хоч сьогодні.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Даними обміняються самі
Читати
Покращання вже не за горами?
Читати
Обіцяють не вимикати світла
Читати
Тримайте гроші в... землі
Читати
Цінове зростання неминуче
Читати
Фартовий «слуга»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове