Архів
П’ятниця,
15 січня 2021 року

№ 3 (19851)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

...I світла усмішка на прощання

Ганна КЛІКОВКА.

Світлина Івана Любиш-Кірдея.

На 100-му році життя відійшла у засвіти Аріадна (Рада) Остапівна Лисенко — видатна піаністка, професор НМАУ імені Петра Чайковського, заслужена артистка України, онука основоположника української класичної музики Миколи Лисенка. Про це повідомила Любов Лисенко, дружина її внука, диригента Миколи Лисенка (молодшого): «З нею ми втратили цілу мистецьку епоху, старійшину роду Лисенків».

РАДА Лисенко прожила довге життя, молоді роки, зокрема, припали на обпалені голодом 1930-ті, коли було не до музики й інструментів. Тому навчатись грати в музичній школі почала пізно, але закінчила з успіхом Київську консерваторію й почала виступати як солістка. Музика вела Раду життям, а ще осявала цей шлях світла пам’ять геніального діда. Цей образ був дороговказом у світ мистецтва. Вона була берегинею його пам’яті й творчості, метою її життя стало відновлення традицій українського композитора-класика.

Про Раду Лисенко дуже тепло відгукуються її колеги, вона мала величезну кількість учнів, послідовників і шанувальників. Зокрема, у Фейсбуку, в одному з перших відгуків на печальну подію, Дзвеніслава Саф’ян цитує фрагменти з інтерв’ю Ради Остапівни газеті «День». «Я знала, що є онукою Лисенка, але ми ніколи не підкреслювали це в сім’ї, ніколи і пів слова не говорили, що ми якісь особливі, — зізнавалася щиро. — Звісно, на мене впливала родина, наше оточення. Мама співала народні пісні, і я з нею виводила… Відчувала добре поліфонію. У школі грала Шопена, Бетховена. А Лисенка — за нагоди… З часом стала більше його грати. Грала свідомо і багато чого. Сьогодні я не скажу, що не хочу грати Шопена, бо граю Лисенка. Але я знаю тепер, на старість дійшло, що таке за феномен — Микола Лисенко і чим цінна його творчість. Тому мій голос за його увертюру, яка дає нам можливість горіти і боротися».

Згадувала пані Рада також зворушливий епізод: святкували 60-річчя Миколи Віталійовича, на той час Україна його добре знала і шанувала, як знала й те, що свого житла композитор не мав, — усе пішло на його науку, творчість. Друзі ініціювали збір коштів йому на дачу. Назбирали досить велику суму і вручили ювіляру з напуттям, щоб він мав власний дах для відпочинку. Композитор знітився, гарно подякував і на ті гроші побудував… першу українську музично-драматичну школу.

«До діда часто приїздили гості. В Києві було лише кілька українськомовних родин, і Лисенки — одна з них. Тоді говорити українською, бути українцем — це була позиція, — розповідала Аріадна Остапівна, — справжню українську музику треба вміти відчути… відчути її свободу та шум просторого степу… Цього вчив мій дід».

Спадкоємиця роду Лисенків упродовж всього життя вела активну педагогічну діяльність в Національній музичній академії імені Петра Чайковського. Популяризувала твори українських композиторів ХІХ-ХХ століть: Миколи Колесси, Романа Сімовича, Якова Степового, Владислава Заремби, Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Віктора Косенка, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Миколи Дремлюги, Андрія Штогаренка. Вперше виконала ряд творів українських композиторів для фортепіано з оркестром, зокрема, «Концертні варіації» Людкевича, Поему-концерт та «Симфонічні танці» Штогаренка. Виступала із симфонічними оркестрами під орудою Миколи Колесси, Натана Рахліна, Костянтина Симеонова, Стефана Турчака, Федора Глущенка та інших.

На всіх світлинах, котрими обмінюються люди, що знали Аріадну Остапівну, вона усміхається. Приязно, відкрито, світло і щиро. Відійшла у Вічність Рада Лисенко, сповна виконавши свій земний обов’язок і передавши естафету берегти пам’ять славного роду молодій його гілці та усім, кому не байдужа доля української культури.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Дотримуймось і контролюймо
Читати
Палива малувато
Читати
Дорога продовжує вбивати
Читати
Приватизацію «дотискають»
Читати
Гроші повернуть. Якщо виживемо...
Читати
Погубила хімія?
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове