Архів
Вівторок,
12 січня 2021 року

№ 2 (19850)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

Плекати і берегти

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

Наприкінці 1980-х — початку 1990-х років минулого століття, у пору чергового національного пробудження і піднесення, з уст українців знову тисячоголосо зазвучало: «А ми тую червону калину піднімемо…». І в тій же тональності — низка призабутих, точніше, заборонених більшовицькою владою стрілецьких і повстанських пісень. Разом вони відтворювали атмосферу визвольних змагань минулих десятиліть, додавали оптимізму і зміцнювали віру: таки здобудемо власну Українську державу!

…НАВЕСНІ 1991-го, першого року незалежності, в селі Шманьківці Чортківського району постав пам’ятник відомому землякові, авторові пісні-легенди «Ой у лузі червона калина» Степанові Чарнецькому. Тернопільський скульптор Іван Мулярчук відтворив його образ символічно — поет високо підняв і гордо тримає пишне калинове віття.

У цьому селі Степан Чарнецький, майбутній літератор і театрознавець, побачив світ 21 січня 1881 року. Походив із українсько-польської родини, отримав шляхетне виховання і відповідну освіту. Проте обрав українську долю. Як засвідчують біографи, такий вибір був свідомий, значною мірою сформований під впливом українських народних пісень. Коли вибухнула Перша світова війна, в українців зблиснула надія звільнитися од вікових імперських кайданів. Тоді давні козацькі думи ожили і знайшли своє продовження у романсах і баладах Українських січових стрільців. На поклик часу відгукнувся і Степан Чарнецький — створив патріотичний гімн січовиків — пісню «Ой у лузі червона калина похилилася…»

…Було це 1914 року. Поет уже був добре відомий у літературних колах (задля творчості навіть полишив навчання у політехнічному інституті), працював режисером і художнім керівником першого в Галичині українського професійного театру, заснованого у Львові товариством «Руська бесіда». Як згадують тогочасні джерела, коли на сцені ставив трагедію Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце руїни», то вирішив замінити тужливу народну пісню «Чи я в лузі не калина була» оптимістичнішою — «Розлилися круті бережечки». Заразом додав свої слова і дещо переінакшив мелодію.

Пісня швидко набула популярності, поширилася не лише у Західній Україні, а й згодом у Східній. Особливо полюбився січовим стрільцям її мобілізуючий маршовий ритм. А невдовзі з’явився і співавтор — чотар УСС Григорій Трух, котрий додав іще три строфи. Як потім згадував, «бадьорий тріумфальний рефрен пісні «А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо» підносив нас на дусі, розігрівав наше молоде серце любов’ю до України й рвав до жертви за її волю». До речі, в «Співанику УСС» (Львів, 1918 р.) були виділені чотири пісні, що виконувалися як український гімн: «Ще не вмерла Україна», «Не пора, не пора», «Ми гайдамаки» і «Червона калина».

Степан Чарнецький не купався у променях слави, не почивав на лаврах — продовжував активну літературну працю, редагуючи часописи «Український голос» і «Український вісник». Як театральний оглядач, фейлетоніст, часто друкувався у журналах і газетах «Шляхи», «Життя і мистецтво», «Будяк», «Воля», «Діло», «Громадський голос», «Літературно-науковий вісник». Однак і пісня не була йому байдужою…

У Львові переважно звучала польська музика, проте із середини 1930-х років минулого століття почав набувати популярності створений молодими ентузіастами перший український джазовий ансамбль «Ябцьо-джаз». Особливо слухачам до душі було танго, автором якого був акордеоніст Богдан Весоловський. Цей інструментальний твір почув Степан Чарнецький під час одного з виступів музикантів у львівському клубі «Бесіда». Вишукана мелодія буквально полонила його, збурила сентиментальну уяву. Як розповідали очевидці, поет за пів години написав до неї слова: «Прийде ще час, коли затужиш ти за мною, прийде ще час, коли згадаєш наші дні…». Й тут же подарував текст композитору.

Звучить це прекрасне танго, зачаровуючи своєю елегантністю, і в наші дні. Зокрема, неодмінно відкриває кожний наступний Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського в Будинку звукозапису Українського радіо.

Патріотично-піднесена пісня-гімн «Червона калина» та інтимно-ліричний шлягер «Прийде ще час» напрочуд гарно доповнюють одне одного. Все, як у житті, де нерідко гармонійно уживаються громадянське й суто особистісне.

Так склалася і творча доля Степана Чарнецького. На схилі літ він обіймав скромну посаду наукового працівника Львівської наукової бібліотеки (нині — імені В. Стефаника) НАН України, а завершив свій земний шлях 2 жовтня 1944-го. За радянських часів про нього нагадала єдина збірка «Вибране», що з’явилася 1959 року. Звісно, скрупульозні редактори-цензори постаралися, аби там і натяку не було, що автор свого часу подарував українцям надію: «А ми тую червону калину піднімемо…».

Слава Богу, підняли. Тепер плекати треба, берегти.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Тепер без пільг
Читати
Діряві шкарпетки? Нічого, потерпите
Читати
Вогненебезпечні свята
Читати
З худого кабана хоч вишкварки
Читати
Оце так «улов»
Читати
Розширюється газова співпраця
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове