• Про це говорять

Хату — державі?

Олена КОЩЕНКО.

Міністерство соціальної політики винесло на громадське обговорення законопроєкт, яким передбачається заборонити спадкування житла громадянами, що не доглядають своїх немічних родичів. Водночас хочуть дозволити останнім заповідати власну нерухомість органам соціальної опіки.

«ПРО ВНЕСЕННЯ змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту майнових прав окремих категорій осіб та відшкодування витрат на догляд за такими особами» — таку назву має документ, який регулює питання укладання угод пожиттєвого утримання, догляду за людьми похилого віку і успадкування їхньої нерухомості (жилого будинку, квартири, дачі, гаража, земельної ділянки тощо). Його опубліковано на сайті Мінсоцполітики.

Що ж, порушено дуже злободенну соціальну проблему. Адже в Україні, мабуть, не знайдеться міста, селища і села, де б не коротали віку у власній хаті покинуті своїми дітьми самотні старі люди... Нерідко їм допомагають сусіди, але у підсумку майно дістається родичам, які не давали про себе знати роками.

Тим часом, згідно із Сімейним кодексом України, діти зобов’язані утримувати непраце-здатних батьків, у разі потреби брати на себе додаткові витрати з догляду за ними. Коли вони не виконують своїх синівських і дочірніх обов’язків, люди поважного віку змушені звертатися по допомогу до державних або комунальних органів влади, які надають соціальні послуги з догляду. Декому, часто за сприяння, знову ж таки, небайдужих сусідів або знайомих, вдається влаштуватися до геронтологічного закладу на повне державне утримання.

Втім, їхні нащадки, успадкувавши майно, не компенсують витрат на утримання, догляд і лікування, а в деяких випадках — навіть на поховання. Саме тому, йдеться у пояснювальній записці, Міністерство соціальної політики і розробило законопроєкт, покликаний захистити не тільки майнові права соціально вразливої категорії громадян, а й інтереси держави та місцевих громад, які мають бути наділені правом вимагати від несумлінних спадкоємців відшкодування витрат на догляд за їхніми немічними родичами.

Тож законопроєкт пропонує укладати договори пожиттєвого утримання не лише з фізичними особами, а й із державними і комунальними установами. При цьому в ньому хочуть закріпити і вартість матеріального забезпечення пенсіонера. Вона має бути не нижче вартості соціальних послуг на дому, встановленої урядом. У цьому є безумовний плюс, бо відтак недобросовісним опікунам (а таких, як і шахраїв, вистачає) вже не можна буде кинути пенсіонеру мізерну подачку, а після його смерті претендувати на житло.

Ідея начебто непогана. Проте правозахисники розкритикували законопроєкт як сирий, непродуманий. Наприклад, у ньому записано: «У разі перебування спадкодавця на повному державному утриманні в закладі державної або комунальної форми власності, який надає соціальні послуги з догляду, свідоцтво про право на спадщину видається за умови надання квитанції (чека) про відшкодування цьому закладу витрат на утримання, догляд, лікування та поховання (в разі його організації та забезпечення таким закладом) спадкодавця». Але ж трапляються ситуації, коли рідні не відмовляються від своїх родичів, але не можуть забезпечити їм пристойного догляду з поважних причин, однак провідують, посильно забезпечують необхідним. Не можна всіх огулом позбавляти спадщини, кожна така справа має бути уважно розглянута. Але ким і як? В законі про це жодного слова. З іншого боку, вказують юристи, сьогодні існують профільні закони, які регулюють питання спадкування. Скажімо, у Цивільному кодексі є конкретний перелік спадкоємців, а оскільки цей законопроєкт не вносить змін до нього, значить, навіть якщо документ ухвалять у такому вигляді, як тепер, для прямого нащадка це все одно не означатиме скасування спадщини.

Іще таке. Законопроєкт пропонує умовно об’єднати центри надання адміністративних послуг і спеціальні установи для догляду за людьми похилого віку і прибрати з цього ланцюжка нотаріусів. Тобто наділити правом державні й комерційні будинки престарілих складати заповіти. Адже саме під їхньою опікою перебуватимуть люди і вирішуватиметься подальша доля нерухомості престарілих. Експерти рішуче заявляють, що коли керівництву спецзакладів дозволять розпоряджатися майном своїх підопічних, це неминуче призведе до зловживань. Нерухомість одиноких старих людей у такому разі перетворюється на об’єкт корупційного інтересу. Враховуючи те, що після укладання угоди про пожиттєвий догляд розірвати її буде практично неможливо, де гарантія, що органи та спецзаклади не стануть «полювати» на житло немічних співвітчизників?

І взагалі, на думку правозахисників, суть оприлюдненого законопроєкту зводиться до того, що у стосунках між пенсіонерами і тими, хто за ними доглядає, збільшується роль держави. Саме вона і вирішуватиме, чи на гідному рівні родичі дбали про престарілу людину, чи мають вони право претендувати на вступ у спадщину.

Однак наостанок хочеться сказати й таке. За великим рахунком, корінь проблеми, про яку йдеться, — не тільки у невдячності нащадків. Він у хронічних і безпросвітних злиднях більшості українських пенсіонерів. Замість того, щоб їх підтримати, гарантувавши достойні пенсії, держава хоче взяти на себе роль контролера їхнього благополуччя, водночас спонукаючи віддавати їй нерухомість. То чим вона краща за невдячних нащадків?