• Постать

Чарівник слова, майстер дійства

Володимир БУРБАН.

14 грудня виповнилося 180 років од дня народження Михайла Петровича Старицького (1840-1904 рр.) — видатного українського письменника і драматурга, культурно-громадського діяча, керівника і режисера першої української професійної театральної трупи — одного з корифеїв українського театру.

Ніч яка, Господи,

місячна, зоряна!

Ясно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая,

працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай!

КОМУ сьогодні не відомі ці слова популярної пісні, що стала народною. А справжнім автором її тексту був Михайло Петрович Старицький. Цей поетичний шедевр, уперше надрукований 1883 року, незабаром зазвучав як пісня Левка в опереті «Утоплена» на лібрето М. Старицького і музику Миколи Лисенка.

Тут доречно згадати такий промовистий епізод. Михайло Шолохов, котрий мав українське коріння, так жартома визначав вдачу українця і росіянина. Українець каже: «Я тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках віднесу». А росіянин? «И за борт её бросает в набежавшую волну...»

Важко уявити світ української культури без Михайла Петровича Старицького, без його розмаїтого таланту. Народився він на Полтавщині, у селі Кліщинці, у родині дрібного поміщика. Рано став круглим сиротою і виховувався у родині Лисенків. Разом із двоюрідним братом Миколою, майбутнім видатним композитором, навчався у Харківському і Київському університетах, брав участь у самодіяльних гуртках. Спільно з Лисенком організував Товариство українських сценічних акторів.

Із дитинства залюблений у творчість Т. Г. Шевченка, сягнув висот поетичної майстерності, підписуючи деякі твори псевдонімом Гетьманець. Ходили у списках його гострополітичні вірші «На спомин Т. Г. Шевченка», «До України», «Ой знущались з мого слова», «Що не день, то гірша мир трухлявий», «Занадто вже! Чим дихати нема!» Був майстром і любовної лірики.

Що ж до прози, то М. Старицький став, по суті, родоначальником української романістики. Писав в основному на історичні теми. На жаль, сучасним читачам малознайомі такі його твори, як трилогія «Богдан Хмельницький», романи «Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк». Середньовічному Києву присвячені повісті «Червоний диявол», «Перші коршуни». М. Старицький майстерно володів пригодницьким жанром, глибоким психологізмом у зображенні любовних колізій.

Збагатив українську літературу перекладами творів Лермонтова, Крилова, Некрасова, якого особливо любив, Шекспіра, Байрона, Міцкевича. Подарував дітям «Казки Андерсена з короткою його життєписсю».

Талант Старицького особливо розкрився у драматургії. Він написав 20 п’єс, іскрометний водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Українську сцену не уявити без соціально-психологічних драм Старицького «Не судилось» (шість років пробивалася крізь цензурні рогатки), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талант», «Маруся Богуславка», «Циганка Аза».

Як ніхто з українських письменників Старицький дав сценічне життя прозовим творам М. Гоголя, Панаса Мирного, а з дозволу І. Нечуя-Левицького переробив його малосценічну п’єсу «На Кожум’яках», яка під назвою «За двома зайцями» підкорює не одне покоління глядачів. Згадаймо один із найяскравіших епізодів.

«Голохвастий. О, Проня Прокопівна маєт скус. Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні та глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маленькі, как пацюки, пардон, криси. Позволіте папіроску?

Явдоха Пилипівна. Куріть здорові! (До старого). Ну й розумний же!

Прокіп Свиридович. Аж страшно!»

На жаль, плем’я Голохвастих, що калічить рідну мову, живуче… Пригадується, один мій землячок, який, повернувшись у село з армії, казав: «Мамаша! Повєсь кашк’йот на цв’йох!».

Прикипівши серцем до театру, Старицький став одним із творців української трупи, до складу якої увійшли М. Кропивницький, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, М. Садовський, Г. Затиркевич-Карпинська — ціле гроно видатних майстрів сцени. А коли через фінансову скруту опинилися на межі закриття, аби зарадити справі, Старицький продав власний маєток.

Яку б мистецьку сферу не зачіпав Михайло Петрович, він виступав новатором і прогресистом. Пошановуючи рідну мову, сам був творцем слів і виразів, без яких не уявити сучасний словник (приємність, страдниця, нестяма, недбальці та багато інших).

...Коли нам сьогодні так бракує високодуховної національної еліти, то спроміж Франка і Лесі Українки, Грушевського і Винниченка згадуємо ім’я Михайла Старицького, який понад усе любив рідний край, свій народ. У вірші «До України» (1881 р.) висповідувався:

Як я люблю безрадісно

тебе,

Народе мій,

божеством прибитий,

Знеможений і темністю

сповитий,

Що вже забув

і поважать себе,

Потративши свої

колишні сили...

Як я люблю твої

сумні могили,

Україно! Як я люблю тебе!