• Продовження теми

Якби нам не греблі та й не перекати

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Немов реагуючи на публікацію «Сільських вістей» про біду з річкою Татаркою, а заодно й іншими на Дніпропетровщині (див. номер від 22 вересня ц. р., стаття «Галасу багато, а діла нема»), місцеві екологи та біологи скликали пресконференцію, тема котрої: «Що відбувається в області з місцевими малими і середніми річками та як їх рятувати?». Якщо в Придніпров’ї сто років тому нараховувалося понад п’ять тисяч русел, які несли свої води у Дніпро-Славутич, то за останніми підрахунками лишилося їх 291. Замулюються, пересихають і зникають. Як писала Ліна Костенко: «Ще назва є, а річки вже немає».

НИНІШНЬОГО року неймовірно обміліли — деінде глибина впала до 30-50 сантиметрів, чи й зовсім місцями позникали тутешні річки: Самара з її притокою Вовчою, Оріль і Чаплинка, Базавлук і Мокра Сура, Інгулець та Саксагань, які вважаються найбільшими притоками Дніпра. Цьому є причини. За свідченнями спеціалістів, на Дніпропетровщині домінують малосніжні і безсніжні зими, весни без повеней, а щоліта панує неймовірна спека. Як стверджує кліматолог Василь Гринчак, останні значні зимові опади розтанули ще навесні 2009 року. Вже понад десятиліття запасів снігу не вистачає, аби щовесни річки достатньо поповнювалися водою.

Але, на переконання науковців Інституту екології та природокористування, зневоднення відбувається головним чином через згубні «старання» людей, котрі на додаток до примх клімату біля свого села чи й біля двору гатять греблі, дамби та всілякі перекати й переливи.

— Це лихо сьогодні набуло справді небезпечних масштабів. Уповільнюються течії, накопичується мул, — пояснює завідувач відділу Інституту проблем екології та природокористування НАН України Василь Андреєв, — відтак річки втрачають свої можливості самоочищатися та самовідновлюватись і все частіше перестають існувати як постійні водні об’єкти.

Це відбувається і з Самарою в межах села Богуслав Павлоградського району, де трохи нижче за течією вона засипана горами щебеню. Щоб розмити їх, у річки не вистачає «сил». Її ширина ще донедавна сягала від 50 до 70 метрів, а сьогодні дістатися протилежного берега «штучного озера» можна вбрід, не замочивши ніг вище кісточок. Тим паче що казати про у кілька разів меншу річку Чаплинку, на якій нараховується шість або й більше дамб. Це вже не річка, а ланцюг «водосховищ». Зник «рукав», яким Чаплинка впадає в сестру Оріль — сьогодні тече не річка, а струмок.

Створюється враження, що ділки діють за принципом «нехай Оріль начувається». Адже і її намірилися перегородити відразу кількома десятками «перекатів». На словах — начебто з метою порятунку, а насправді — щоб виймати з неї дефіцитний нині пісок. Після чого хай та річка хоч і зовсім висохне…

Крім того, на Дніпропетровщині нині підхопили «досвід» бобрів — мовляв, у природи треба вчитися. Про що мова? Нас навіть запросили подивитися. Повезли у верхів’я 30-кілометрової річечки Заплавки, що впадає в Оріль. Там бобри намостили дамбу, і русло вимушено спрямувалося в ближній ліс, затопило його по кісточки. Але ж з іншого боку — велика застояна калюжа. Ближче до Орелі — ще більша біда: за прикладом бобрів тут Заплавку перегородили кам’яними брилами. І що ми побачили? Болото, поросле очеретом. Хоч місцевий люд стверджує, що ще два роки тому річка текла завширшки близько 25 метрів. Тутешні жителі кажуть, що, аби прибрати кам’яну загату, звертались у районні інстанції і селищну раду, а насамкінець і в поліцію, однак усюди відмовили в допомозі.

Отож чим скінчиться «оздоровлення» русла ще недавно найчистішої річки в Європі, сьогодні видно мов на долоні. Бо там, де в Оріль впадає річечка Грякова, — це в Чернечинській ОТГ Магдалинівського району — раніше також із метою «відтворення водних ресурсів» та «відновлення гідрологічного режиму» облаштували «перелив». А далі й озирнутися не встигли, як мастаки на всі руки зверху досипали понад сто кубометрів гранітного каміння. Зібрався народ із Царичанки і сусідніх Китайгорода, Ляшківки і Могилева, адже що вийшло? Вище за течією Оріль повновода, ширина її русла сягає 50 метрів із глибиною до 5 метрів. Буквально кілометром нижче, після рукотворної дамби-перекату, — мілковода, завширшки приблизно 14 метрів і завглибшки менше одного метра. Що чекає на неї, передбачити неважко: сухе дно.

І яке майбутнє в Орелі, якщо ліва її притока Прядівка нині практично перестала існувати: її перекрили 32 «несанкціонованими» загатами-греблями. А вище-згадану Самару коло села Мерцалівка Павлоградського району загатили глухою греблею. Сюди прибула техніка, щоб розчистити русло. Однак збіглися з усієї округи мисливці й рибалки — так вони себе назвали — і грудьми стали перед бульдозерами і грейдерами. Греблю руйнувати не дамо, мовляв, це наша вода, де розводимо рибу і пернату дичину для власних потреб. Гадаєте, їхній опір вдалося здолати? Ні, дамба стоїть досі.

Але ж як бути? Науковці й природолюби вітають план, котрий намірилися втілити на Самарі біля Богуслава, про який ішлося вище. Сільський голова Олексій Грищенко розповів, що завалене щебенем русло розчистять, для цього підготовлено проєкт, проведено тендер і підписано угоду, щоб відкрити замулені джерела і дати річці друге життя. Громада вимушено самотужки зайнялася ліквідацією дамби, бо на гіркому досвіді переконалася, що ніхто її не підтримає. І головне — не покарає за сваволю незаконних «підкорювачів» річки й не примусить їх за власні гроші розібрати греблю: всі звернення до СБУ, ОДА, ДСНС, Державної екологічної інспекції, прокуратури результату не дали.

Як стверджують учені НАН України, які нещодавно готували доповідь «Стан берегів та поверхневих вод Дніпра», ганебну практику ставити загати на малих і середніх ріках-притоках треба чимшвидше припиняти. Адже локальні чистки, що останніми роками здійснювалися в області, насправді не дали бажаного ефекту. Минає якийсь час, і вповільнені течії знову міліють, знову в них муляки по коліно. А все тому, що кожна річка — це складний природний механізм, для якого найголовніше — постійна течія в руслі й діючі джерела з-під землі. І коли брати за основу «принцип бобрів», то одне діло, кажуть науковці, часи зі щорічними бурх­ливими повенями та льодоходами, коли річки регулярно самоочищались, і зовсім інше сьогодні. Довели природу до того, що вона вже й сама не знає, як їй бути.

— Стосовно греблі з гравію коло Богуслава, — повідомляє юрист Олексій Ткачов, — порушено кримінальне провадження. Бо це ніщо інше, як кричуще нехтування водним законодавством. Одначе нині треба наголошувати, що поки не ліквідують на території області всіх річкових перепон, на відродження повноводних «голубих стрічок» у басейні Дніпра сподіватися марно.

А без них ми рухаємося до страшної біди. У згаданій вище доповіді науковців читаємо: «Це неодмінно призведе в майбутньому до глобальної природної катастрофи і торкнеться безпосередньо життєдіяльності людей — аж до масового їх вимирання. Уряд на початку 2020 р. проговорював обмеження використання води у зв’язку з її дефіцитом, що є першим «дзвінком». За кілька десятиліть Україна ризикує потрапити у залежність від інших країн через нестачу води, і не лише питної. Якщо не вживати радикальних заходів якнайшвидше вже сьогодні, то приблизно за 50 років Дніпро обміліє вдвічі і втратить своє теперішнє значення».

Кажучи прямо — перестане забезпечувати українців водою. То не «перший дзвінок», а набат схаменутися всім нам. У тому числі тим, хто живе на берегах малих і середніх річок. У відомій народній пісні парубок співав, що якби йому не тиночки та не перелази, ходив би він до дівчини по чотири рази. Як би нам незабаром не затужити з горя, що жили б приспівуючи, якби не греблі і не перекати на наших річках. Бо Україна нині вже остання в Європі за запасами питної води на душу населення.