Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщинка

Жарт дуже сподобався...

Вадим ВІТКОВСЬКИЙ.

м. Вінниця.

Розповідав мені добрий знайомий, назовімо його Сергієм Михайловичем, про одного винахідливого чоловіка. Приїхав він якось на наукову конференцію до Києва, як завжди, ще звечора, щоб добре відпочити і на ранок зі свіжою головою прочитати доповідь.

Підселили його в готелі четвертим до веселої компанії, бо окремого номера не знайшлося.

Тільки увійшов — бачить: на столі горілка, закуска, і сидять троє...

— О, сам Бог тебе нам послав! — зраділи. — Приєднуйся! Ну не третім... четвертим будеш!

— Та ні... — відповів. — Не можу.

— Ти що — хворий?

— Та ні. Виступати мені завтра.

— Так то ж завтра! Дивак-чоловік, сідай!

— Ні, дякую! — і влігся спати.

А сусіди веселяться. Знову за півлітрою послали. Співають. Галасують... Глип на годинника — за чверть північ! І в голові визрів такий план. Одягнувся і в коридорі підійшов до чергової, сміливо поклав перед нею синенькі п’ять карбованців.

— Через 15 хвилин занесіть до 315-го номера чотири склянки чаю...

І повернувся до веселої і теплої компанії.

— О, давай до нас! — знову вхопили його за поли. — Завтра — це буде завтра!

А він на очах у них підійшов до стіни, нахилився до електричної розетки із наклейкою «220 В» і голосно сказав:

— Товаришу капітане, чотири склянки чаю у 315-й номер!

У кімнаті всі сторопіли, а потім дружно вхопилися за животи.

— Ну ти й актор! Аркадій Райкін... Це ж треба вигадати таке!

Побачили б ви їхні обличчя, коли через кілька хвилин постукали у двері.

— Чай замовляли? — на порозі з підносом стояла чергова. — Чотири склянки, як просили...

Запала могильна тиша...

Чай швиденько випили. Світло погасили і вклалися спати. І усе те мовчки!

Вранці, коли виходив із готелю, його перепинив черговий.

— Ви з 315-го будете?

— Так.

— Товариш капітан просив вам персонально переказати, що жарт йому дуже і дуже сподобався...

Тоді зблід він сам...