Архів
П’ятниця,
18 грудня 2020 року

№ 97 (19845)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.


Версія для друку          До списку статтей
  • Рубежі науки

Голі генії

Володимир СУБОТА.

м. Харків.

У нас геніїв мають за ніщо. Ну така вже країна. Вундеркінди, «вшиві інтелігенти», пришелепкуваті вчені потрібні лише класні дошки драїти, за власний кошт досліди проводити і випрошувати платню лаборантам. Самі ж якось із хліба на воду перебиваються.

А чого? Усе нормально. Нам спершу, напевно, потрібні олігархи, політики і податкові інспектори, а вже потім бюджетні нахлібники. Як у державі, так і в сім’ї.

Батько-кравець за обідом звертається до сина:

— Ми з твоєю матусею дуже пишаємось тобою, а твоя наполегливість вражає нас і всіх родичів. Коли після закінчення школи ти захотів присвятити себе науці, ми просльозилися. Зібрали грошей і відправили в Кембридж гризти той граніт науки. Ти був прекрасним студентом. Потім тобі захотілося вчитися далі і ти вступив до Оксфорду. Ми від щастя були на сьомому небі. Ти виявив неабиякі здібності, і тебе як найкращого прийняли у Гарвард. У твоїй дисертації йдеться про щось таке на кінчику голки. Це похвально. Значить, ти пішов батьківською стезею і тобі час приймати мою кравецьку майстерню.

— Не прися в доценти, бо з голоду помреш, — наставляє баба онука.

А хіба ні? За обідом учені жують пісну картоплю з чаєм, ні на секунду не відволікаючись від управління термоядерним синтезом. Справді, ситий голодному не вірить. Зрозуміло, що батьки своїм чадам бажають лише безхмарного майбутнього.

Якщо кількість чиновників на один квадратний кілометр невпинно зростає, то науковців катастрофічно зменшується. Одні виїхали за бугор досліджувати і винаходити, інші подалися репетиторами до примхливих малолітніх нащадків отих бізнесменів від бензину, зерна і брухту.

Професор тепер вивчає з чадом таблиці множення і Менделєєва. А у запилених і обсиджених мухами лабораторіях лишилися диваки в окулярах, котрі думають і живуть на рівні логарифмів, іонів, хімічних реакцій і чорних дірок у Всесвіті. Для них відкриття — це нові явища і закономірності, а для тих, хто виділяє їм крихти із бюджету, то просто відкриття магазину.

І все-таки кулібіни, ковалевські, потебні і вернадські на нашій православній землі не перевелися. Їм палиці в колеса вставляють, а вони все одно у поті чола працюють.

Ондечки американський Математичний інститут Клея заснував спеціальні премії по мільйону доларів за те, що бодай хто-небудь на білому світі доведе гіпотези Анрі Пуанкаре, Ходжа-Римана, рівняння Нав’є-Стокса й інші. Гіпотеза Пуанкаре, оформлена французьким ученим століття тому про геометричні властивості тіл, донині ніким не була доведена. А це раптом знайшлися вітчизняні вчені, котрі впевнено заявили на весь світ, що не на рівні пальців знайомі з арифметикою. Взяли і зробили неможливе. Голі, босі, голодні, але довели, що вчених не винищити, як гризунів.

Зустрілися дві сусідки на сходах будинку Академії наук.

— Уявляєш, у мого від синхрофазотрона зовсім дах поїхав. Днями намагався голитися телефонною трубкою.

— Та то що! У мого від постійних дослідів на мікробах склероз прогресує. Щоранку на кухні б’є мене чайною ложечкою по лобі, а потім кілька разів цілує варене яйце.

Наука така штука, що з нею ігри небезпечні. Усім забиває памороки. Тільки в одних ейфорія від досягнутого, а в інших — від удаваного. Зневажливе ставлення до неї завше вилазить боком. Інші народи і країни саженними кроками біжать у світле майбутнє, а ми гальмуємо на рівні печерної комп’ютеризації. У нас уже зароджується такий собі синдром неповноцінності. І він усе прогресує.

Від заздрощів скоро намагатимемося вкусити себе за одне місце, та марно. По-перше, не дістанемо. По-друге, хоча б і гризонули, однак від того щастя не здобудемо й у процвітаючому завтра не опинимося.

Образливо? Ще й як. Не стільки за науково-дослідні інститути, скільки за державу загалом і вчених із Божою іскрою зокрема. За що страждає народ і окремо взятий професор при урядові, не здатному забезпечити пріоритети, визначитись, що йому дорожче: космічні технології чи службові «мерседеси», генна інженерія і кібернетика чи вітчизняний товаровиробник із технологією воза, лопати і рахівниці?

Версія для друку          До списку статтей

Кожне сільце має своє слівце      

Поліна РІЖКО.

с. Броварки

Глобинського району

Полтавської області.

На те і голова, щоб вошам було де жити.

Голова голові головою голову розголовив.

Дурне спить, то дурне і сниться.

Зробив, як рідному татові, — за гроші.

Їв би кіт і собі рибку, та лапку замочити не хоче.

Їхав до Хоми, а потрапив до Хомівни.

Малі камінці теж роблять синці.

Хай буде хліб з водою, аби бути з тобою.

Хай краще живіт лусне, аби добро не пропало.

Нема хліба ні куска, а йому смачна й луска.

 

— Чого дивуєтесь?! Мене жінка навідує...

Мал. А. Василенка.

 — А тут у нас закладена невеличка корупційна складова.

Мал. В. Чмирьова.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове