Архів
Вівторок,
15 грудня 2020 року

№ 96 (19844)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Було столицею село

Михайло ЛЕВЧУК.

Хмельницька область.

ЩО не рік, то все більше оголошень про продаж хат у селах — меншає там мешканців. Покупців не густо. Якщо знайдеться хто, зокрема, не з місцевих, то придбає собі переважно для «фазенди» чи «перепрофілює» під магазин, бар.

Понад 100-літній будинок у Миньківцях приглянувся археологові та журналістові Володимирові Захар’єву з іншого, так би мовити, боку — задумав облаштувати у ньому меморіальний музей Ігнація Сцібор-Мархоцького, засновника Миньковецької держави, історію якої відколи ретельно досліджує. І 2009-го єдиний на Хмельниччині приватний краєзнавчий заклад (вхід — вільний) відчинив двері для відвідувачів. Експонати розповідають про унікальну сторінку з життя цього куточка Поділля, де в середині XVIII століття граф-реформатор реалізував свою державницьку ідею.

Першою чергою Мархоцький офіційно відділив Миньковецьку державу від Російського царства та особливим актом від 1 січня 1795 року скасував на її території кріпосне право (замість панщини впроваджувалася чиншова система, яка надавала селянам можливість отримати у власність забудови, інвентар і сади). Окрім того, новоявлена держава побудувала судову систему, що ґрунтувалася на дотриманні статей і положень римського права, для внутрішнього вжитку своїх громадян друкувала власні гроші. Були відкриті лікарня, школа, сиротинець, навіть музична академія.

Як засвідчують архівні джерела, досить жваво розвивалася економіка — працювали дві сукняні та каретна фабрики, цегельні, млини, мануфактури — байкова, селітряна, паперова й лакова. Граф розводив племінну худобу, тутових шовкопрядів, організував кінний завод.

Однак Миньковецька держава не мала перспектив щодо подальшого розквіту, позаяк сутністю своєю не вкладалася у жорсткі рамки тодішнього самодержавно-кріпосницького ладу. Тому за «чудачєства» Мархоцького згодом кинули до в’язниці. Проте пам’ять про нього та його дивовижний проєкт зберігає у «столичному» селі музей, створений завдяки ентузіазму Володимира Захар’єва.

…Нині в тій же будівлі дослідник минувшини (теж власним коштом) облаштовує ще один музей — пам’яті жертв політичних репресій. Його «зали» розташуються у цокольному приміщенні, де від 1923-го по 1959 рік були тюремні камери. Багатьох людей, яких туди запроторювали радянські каральні органи, чекав розстріл. Біля майбутнього музею встановлено скорботний пам’ятний знак, на якому вибиті прізвища знищених комуністичною системою «ворогів народу» — переважно місцевих селян.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Удар по фермерству
Читати
Комісія винесла вердикт
Читати
Вакцина буде. Але не для всіх
Читати
Готується закон про зброю
Читати
Ожеледиця наробила лиха
Читати
Відреставрували архітектурну перлину
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове