• Проблема галузі

Селекціонери все ще сподіваються

Зенон МИХЛИК.

Чернівецька область.

Найголовніша умова виведення галузі скотарства з кризи — це, насамперед, захист вітчизняного ринку і наповнення його продукцією власного виробництва. Допоки завозитимемо її з інших держав, позитивних зрушень не буде. Так вважає завідувач відділу селекції, розведення, годівлі та виробництва продукції тваринництва Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України кандидат сільськогосподарських наук Андрій Калинка. Й оптимістично додає, що «не все ще пропало».

НАУКОВЦІ згаданої установи пропонують аграріям нові високопродуктивні типи тварин, добре пристосовані до умов лісо­степової і передгірської зон. Зокрема, створену ними популяцію поголів’я буковинського заводського типу української червоно-рябої молочної породи. Торік у базових господарствах від деяких корів отримали по 15 тисяч кілограмів молока, середній валовий надій перевищив 6 тис. кг. Високою продуктивністю відзначається і виведена буковинськими селекціонерами нова генерація м’ясного комолого (без рогів) симентала.

— У більшості господарств краю симентальську породу худоби вважають однією з найкращих, — розповідає Андрій Калинка. — Тому в нашій концепції розвитку молочного та м’ясного скотарства вона серед найперспективніших. Отож, якщо є добре пристосоване до місцевих умов власне поголів’я, нема потреби робити ставку на імпортне, хоч би яким привабливим здавався його генетичний потенціал. Проте слід врахувати, що разом із завезеними племінними тваринами неможливо імпортувати й умови, середовище, клімат, у яких вони існували. Відповідно вони не здатні в нас на такий же рівень продуктивності, як у себе вдома, наприклад у Нідерландах. І це враховують селекціонери Австрії, Німеччини, Франції, Італії — вміло використовують цінні якості місцевої м’ясної симентальської породи. У результаті ті країни в достатку забезпечені й молоком, і м’ясом.

Отже, буковинські селекціонери свою справу зробили. Зокрема, поголів’я виведеного зонального типу м’ясного симентала нової популяції в краї уже сягає півтори тисячі, в тому числі 604 корови. Тепер, кажуть, треба рухати галузь далі.

Вона рухається, але… поки що у зворотному напрямку. За інформацією статуправління, 10 років тому буковинці утримували понад сто тисяч Лисок, нині ж удвічі менше. Лише торік в агроформуваннях «скоротили» 22% корів. Не рятують «запобіжні» державні програми: «У попередні роки підтримка була більш відчутною, сьогодні — практично мінімальна, — констатують у департаменті агропромислового розвитку Чернівецької ОДА. — Тому власники корів вимушені покладатися лише на себе».

— Нещодавно телефонував господар із Львівщини, який раніше для сімейної ферми закупив у нас кілька теличок, — каже Андрій Казимирович. — Тепер через збитки мусить із тринадцяти корів залишити тільки три. Для сім’ї, бо про товарне виробництво вже нема мови. Якби, ремствує, держава на корову виділила хоча б дві тисячі гривень, аби на корм вистачало, на ліквідацію ферми не пішов би. А от за кордоном, приміром, сума такої підтримки становить 100-200 євро.

В ефективності підмоги, яку мають європейські сільгоспвиробники, Калинка переконався особисто — мав нагоду побувати у фермера, що вже десятки літ господарює неподалік Бремена. Дізнавшись, що на його фермі середній надій від корови (а їх 180) — 45 літрів на добу, поцікавився раціоном годівлі. Господар відповів: «Для кожної — по 13 кілограмів концентратів щодня (посеред літа!) і ще протеїнові добавки». «А як у вас?» — запитав німець. Коли почув, що норма лише 2,5-3 кілограми, зіронізував: «Цього вистачає, щоб корова тільки на ногах трималася».

Ще Андрій Казимирович завважив, як фермер зустрічає своїх корівок, що прямують до доїльного залу, — кожну погладить, загляне в очі. Господар пояснив, що така процедура заспокоює тварину, знімає стрес, відтак вона віддячує «більшим молоком». І звернувся до гостя: «У вас теж так?» Науковець із прикрістю зізнався, що є чимало «директорів», котрі корів навіть не бачать. Зрештою, як і людей, що працюють на фермах.

Утім, скільки вже тих ферм зосталося…

— Приїхав я в одне господарство, де, за моїм обліком, утримували 250 породистих корів, а там — жодної, у хліві вікна встигли розібрати, лиш горобці пурхають, — ділиться враженням Калинка. — Худобу вивезли, хоча навіть заклали силос на зиму. Тепер і його розпродають — покупець знайшовся за майже сотню кілометрів, ближче не було.

…Отак цінуються набутки науки, мимоволі подумалося мені. То чи не марно стараються селекціонери?

Ні, й сумніву не повинно бути, не відступає Андрій Калинка: «Ще хочемо вивести буковинську породну групу української молочної породи». До речі, створений зональний тип сименталів, який «продуктивний і на молоко, і на м’ясо», таки не обходять агровиробники. Декотрі господарства вже придбали перспективний племінний молодняк. З’явився інтерес і за кордоном — понад сто бугайців і теличок м’ясного комолого симентала експортували до Казахстану й Лівану для розведення місцевих порід.