Добрий господар

Мікрозелень у домашніх умовах

ТРИВАЛИЙ час вирощування мікрозелені в домашніх умовах не викликало особливого інтересу. Це вважалося модною «фішкою» дорогих ресторанів: треба ж їм чимсь «таким» приваблювати клієнтів. А сьогодні, коли стало добре відомо про безсумнівно позитивний уплив такої їжі на організм, спостерігаємо справжній розсадний бум.

Мікрозелень — це природне джерело вітамінів, мінеральних речовин, ферментів і амінокислот. Вони необхідні для всіх видів метаболізму, підвищення захисних сил організму, гарного травлення, позбавлення жирових накопичень і уповільнення процесів старіння. Ці речовини у великій кількості містяться саме в молодих зелених паростках.

Для отримання мікрозелені висівають насіння найрізноманітніших рослин: від салатних зеленних і овочевих (портулак, крес-салат, гірчиця, шпинат, броколі, рукола, ріпа, буряк) — до бобових (соя, горох, боби, сочевиця) і зернових (пшениця, овес, гречка). Кожна з цих рослин містить свій унікальний склад мікроелементів. У їжу вживають найперші сходи, коли у рослини ще не з’явилися перші справжні листочки або їх не більше двох. Час — приблизно через сім днів після висівання матеріалу. Саме така зелень особливо цінна за вмістом поживних речовин.

Корисним і безпечним є включення в раціон тільки зелених мінірослин, саме ж зерно або боби, з яких виріс паросток, у їжу не вживають.

Мікрозелень у домашніх умовах нічим не обробляється, не пошкоджується і не змінюється у зв’язку з механічною або термічною обробкою. Щоб перетворитися на паросток, сухому зерну потрібні лише відповідні для нього умови: вологість, природна аерація і підходяща температура.

Нині застосовують два способи отримання мікрозелені: вирощування без землі (гідропоніка) і класичний варіант, коли насіння висівають у ґрунт. У будь-якому разі насіння не обробляється хімічними препаратами.

Для вигонки мікрозелені найчастіше використовують верхній нейтралізований торф. Це продукт розкладання відмерлих частин дерев і моху. Вирощена на ньому мікрозелень має яскравий, насичений колір і смак, але в цьому випадку не слід допускати надмірного перезволоження ґрунту, інакше рослина згниє.

Можна приготувати ґрунт самостійно: торф, біогумус, перегній і родюча земля з городу. Саме на такому субстраті вирощуване виявить свої найкращі смакові якості.

Ще однією поживною основою, а також заміною ґрунту є вермикуліт, кокосове волокно, мінеральна вата, волокнисті килимки з сіна джуту, льону. При тривалому використанні субстрату для гідропоніки його хімічні та фізичні якості погіршуються. Це негативно позначається на культивованих рослинах. Тому поживну основу необхідно періодично міняти.

Паростки практично не уражуються цвіллю при вирощуванні їх в ємностях з дренажними отворами для відведення зайвої води. В домашніх умовах використовують горщики, лотки, іншу тару або спеціальні пророщувачі для мікрозелені. Вони зручні й прості у використанні. Це звичайний контейнер із кошиком, на дно якого поміщають насіння. У нього наливають воду до рівня цього кошика. Тару закривають і ставлять у тепле місце, поки не проклюнеться насіння. Потім кришку прибирають і поміщають рослини на підвіконня. Воду раз на добу міняють. Пророщувачі мають у комплекті спеціальний мінінасос для збагачення рослин киснем.

Варто зауважити, що концентрація корисних речовин у культивованих сортах рослин дуже різниться. Наприклад, молода розсада червоноголової капусти вирізняється високим умістом вітаміну C, а паростки кінзи і сочевиці багаті на вітамін Е. Іноді відмінності в складі речовин вельми істотні (в 15-20 разів). Тому мало хто є любителем одного виду мікрозелені. Зазвичай ті, хто цим займається, урізноманітнюють своє меню, висаджуючи одночасно кілька сортів.

Технологія вирощування мікрозелені досить проста. Рослинам не потрібне підживлення, оскільки насіння або зерно має великі внутрішні резерви і цілком здатне простимулювати ріст сіянця заввишки 5-8 см.

Для досягнення хороших результатів послідовно роблять так: у ємність поміщають ґрунт або джутову підкладку. Поживний субстрат зволожують теплою водою. Заздалегідь замочене на один-два дні насіння рівномірно розподіляють по всій площі. Дрібне насіння сіють сухим. Усю поверхню ще раз злегка збризкують водою. Зверху притискають насіння так, щоб прилягання його до субстрату було досить щільним. Таким вантажем може бути ще одна ємність з мікрозеленню. Однакові контейнери зазвичай ставлять один на одного. Стелажну стопку щодня поливають водою крізь верхній контейнер, щоб волога опустилася вниз. Після проростання насіння ємності розставляють в окремі піддони, злегка поливають водою і ставлять на світло. Після появи в контейнері перших справжніх листків збирають урожай, зрізаючи ножицями ніжні паростки.

Лідерство серед мікрозелені заслужено належить капусті червоноголовій, амаранту (щириця), дайкону, броколі, кінзі, крес-салату. Їхні паростки містять чимало каротиноїдів (лютеїн, зеаксантин), вітамінів Е і С. Тому бажано мати їх на столі цілорічно, особливо в зимово-весняний період. До того ж мікрозелень має дуже декоративний вигляд. Це продукт, здатний повертати людям здоров’я, красу і молодість.