• Проблема

Тепер сушать голови

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

«Через недостатнє фінансування ремонтно-доглядових робіт у зв’язку з відсутністю коштів у сільських радах і байдуже ставлення сільськогосподарських виробників понад 50 відсотків каналів на Тернопільщині заросли чагарниковою, болотно-трав’янистою рослинністю і замулилися, — констатують у Тернопільському регіональному офісі водних ресурсів. — Більше 35 відсотків ідротехнічних споруд пошкоджені та замулені. Це призвело до високих темпів морального і фізичного старіння систем та виходу з ладу основних меліоративних фондів».

Аби бодай щось зосталося, влітку цього року облдержадміністрація доручила об’єкти інженерної інфраструктури меліоративних систем державної і комунальної власності передати на зберігання сільськогосподарським товаровиробникам. Але цікаво, в якому стані, чи збереглись осушені землі, на яких вони господарюють?

До 2018 року таку інформацію збирала гідрогеологомеліоративна партія, — розповідає заступник начальника відділу з управління інфраструктурою Регіонального офісу водних ресурсів Сергій Бліндар. — Фахівці періодично виїжджали у поля, перевіряли рівень ґрунтових вод, брали проби ґрунтів і в лабораторії визначали кислотність… Тобто проводили комплексні дослідження. Але після реорганізації підрозділ ліквідували, відтак що робиться на осушених землях, ніхто не знає, ситуація не відстежується. За останніми даними згаданої партії (станом на 2017 рік), в області зі 153 тис. га меліорованих земель, що під ріллею, сіножатями і пасовищами, 2 тис. га заболочені повторно.

Принагідно мій співрозмовник наголошує: внутрігосподарська інженерна інфраструктура, що регулює водний режим на осушених землях, свого часу була передана під опіку 443 сільським радам. Проте фактично перебувала без догляду. Тобто в нинішньому занепаді є частка вини і місцевої влади. Сергій Олександрович плекає надію, що об’єднані територіальні громади, куди влилися сільради, набагато заможніші, тож у своїх бюджетах знайдуть кошти на відновлення занапащених меліоративних систем. Офіс ще має відповідну техніку та кваліфіковані кадри, тому готовий виконати замовлення ОТГ, лише заплатили б за роботу.

Є певні сподівання і на співпрацю з товаровиробниками — 30 липня 2020 року набрала чинності постанова Кабміну №650, якою внесені уточнення до Типового договору оренди земель сільськогосподарського призначення. Тепер орендар «зобов’язаний здійснювати інвестиції у розвиток та модернізацію меліоративних систем і об’єктів інженерної інфраструктури та сприяти їх належній експлуатації». Щоправда, й раніше користувачі мали обов’язок після закінчення терміну оренди повернути землю «не в гіршому стані», ніж коли її отримали в обробіток. Але чи хтось принципово контролював, як дотримується ця домовленість? Не пригадую жодного випадку.

Звісно, не кожний «зобов’язаний» фермер матиме змогу оплатити модернізацію меліоративних систем, але подбати про вже збудовані повинен — бодай скосити бур’яни на осушувальних каналах. Зрештою, вартий уваги досвід польських рільників — про меліоровані землі турбуються гуртом, щорічно сплачуючи внески на їх підтримання в належному стані.

…Досі в пам’яті картина кількарічної давності: серед жнив сильна злива перетворила поле на суцільне плесо. Проте на короткий проміжок часу: воду швидко акумулювали чотири канали міжгосподарської мережі, що обслуговуються за державні кошти. Власник потужного агропідприємства був дуже задоволений, що пшеничка врятована. Меліоратори ж слушно зауважили: «Якби не був захаращений і внутрігосподарський, «не державний», канал, то сліди від стихії були б ще менш помітні». Пораду вислухав, однак не розщедрився. Втім, нікого це не здивувало, позаяк бізнесмени, аби долучити до обороту кілька гектарів, навпаки, засипають «непотрібні» канали, розбирають містки-переїзди, переорюють дороги.

Руйнується інженерна інфраструктура — втрачається й економічна віддача меліорованих земель. Хоча на Тернопільщині, за статистикою, кожний п’ятий гектар сільськогосподарських угідь осушується закритим гончарним дренажем, про їхній економічний ефект не звітують ні користувачі — аграрії, ні опікуни — органи місцевого самоврядування.

— У нас раніше була чітка інформація стосовно використання цих земель — аж до культур, які там вирощували, — каже Сергій Бліндар. — На підставі наших даних працівники Держгеокадастру вели свій облік. Навіть існувала окрема форма звітності, яку потім скасували, мали розробити нову, та досі нема. Отож ні ми, «водники», ні «земельники» не осягаємо достеменної картини.

Може, тепер щось проясниться, аби не сушити собі голови. Нещодавно стало відомо, що очільник Держводагентства Валентин Шліхта та керівник Держ-геокадастру Роман Лещенко вже обговорили питання «напрацювання шляхів проведення аудиту меліорованих земель та інвентаризації меліоративних систем». Приводом для зустрічі стала поява довгоочікуваного документа під назвою «Стратегія зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року».

Треба рухатися, щоб не зав’язнути у «повторному заболоченні».