Архів
Вівторок,
8 грудня 2020 року

№ 94 (19842)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Проблеми галузі

Вовну на смітник

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Якби на Вінниччині офіційно запровадили щось на зразок Червоної книги, куди б заносили рідкісні або такі, що перебувають під загрозою зникнення, свійські тварини, то серед них обов’язково була б вівця. Як не прикро констатувати, але схоже на те, що зовсім скоро вона стане диковинкою у придністровських краях, де не за таких уже далеких часів вівчарство було одним із головних напрямів тваринництва. Світова практика господарювання не знає подібних галопуючих темпів скорочення поголів’я й виробництва продукції в жодній галузі економіки, навіть у найважчих кризових ситуаціях, як це сталося саме з вівчарством.

У ЗВ’ЯЗКУ із нинішніми змінами укладу сільського життя, вони зникли з колективних ферм іще раніше, ніж розпалися самі господарства. Під ніж пустили тисячі голів тварин. І статистика при цьому канула в забуття, бо реформатори завбачливо ліквідували районні управління агропромислового розвитку, тому й практично неможливо зробити зараз порівняльний аналіз — що було і що маємо…

Та серед таких сумних реалій приємним винятком стало село Сліди Могилів-Подільського району, де місцевий підприємець Микола Сивак утримує вівцеферму. Він започаткував її ще весною 2010 року з восьми куплених на Буковині ягничок і одного баранчика.

— Я поставив собі за мету відновити в селі овечу справу, якою свого часу займався у колгоспі мій світлої пам’яті батько Микола Григорович, — каже Микола Миколайович. — Він завідував тваринницьким комплексом господарства. Коли ж розпочалося розпаювання колективного майна, мені з однодумцями вдалося зберегти від руйнації основні господарські споруди, серед яких було і приміщення кошари. Зараз на моїй фермі 120 голів овець. Доглядаю за ними практично сам. До речі, на утримання однієї витрачається у три з половиною рази менше кормів, ніж на свиню, хоча з вівцями часом більше клопотів. І все було б добре, якби в плюси йшли доходи від вовни і овечих шкір. Але через те, що вони нікому не потрібні, я це добро просто викидаю на смітник…

Вовна нині не цінується, ніхто її на Вінниччині не купляє, а в Чернівецькій області заготівельники підприємцю, якщо привезе до них власним транспортом, дадуть за кілограм не більш як три гривні. Він підрахував, що з таким заробітком залишиться ні з чим, бо щороку наймає двох стригалів овець із сусіднього села Конева і платить їм за кожну голову в середньому по пів сотні гривень. Раніше в Могилеві-Подільському працювала ватна фабрика і звідти приїжджали по вовну, а шкури закуповувала заготконтора райспоживспілки. Були по селах й дядьки-швейники, які вичиняли шкури, шили з них шапки, комірці, килимки на підлогу.

Все це відійшло в небуття. Тепер і вовна, і шкури перетворилися на відходи виробництва. Те, що раніше приносило прибутки, доводиться утилізувати, а інакше сама ферма припинить існування, бо ж овець треба стригти кожен рік…

В утриманні вівці не вибагливі, їдять усе підряд — від сухого листя до зерновідходів. Випасає своїх тварин Микола Сивак із ранньої весни до перших приморозків. Щороку отримує по 60-70 голів приплоду, тушки молоденьких ягнят і дорослих овець продає безпосередньо на фермі й на замовлення. Особливий попит на цю продукцію перед різними святами, коли в багатьох людей з’являється бажання поласувати дієтичним м’ясом високих смакових стандартів.

А от із виготовленням овечої бринзи справа у нього не пішла. Ще на початковій стадії цього бізнесу спробував було займатися доїнням тварин, та не вистачало робочих рук і вільного часу, тому й вирішив усе молоко згодовувати молодняку. Каже, що від цього користі більше. Вівця живе приблизно сім років, із них 4-5 дає приплід, і якщо ягня за пів року набирає 25 кілограмів ваги, то таке м’ясо вважається найвищої якості…

— А втім, про що говорити, коли вівчарство у нас не розвивається. У всій окрузі в мене немає ні колег-партнерів, ні конкурентів. Кажуть, що десь при монастирі в Лядові один монах тримає кілька овечок і в Яришеві Вадим Бандус має невеличку ферму. От і все поголів’я круторогих на весь придністровський регіон. Ніхто у нас вже не співає тієї відомої пісні про овець та отари…

А вдома в подружжя Миколи та Олесі Сиваків справжній сільський маленький зоопарк. Окрім п’яти дійних корів, бичка, свиноматки, 17 породистих свиней, вони тримають табуни гусей, качок, курей, індичок, фазанів, цесарок. Доглядати за всією живністю допомагають батькам доросла дочка Мирослава і син-школяр Максим.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
У фонді — дефіцит
Читати
Грип нікуди не подівся
Читати
Спиртозаводи нарозхват
Читати
Концерн ліквідують
Читати
Не жартуйте з антибіотиками
Читати
Атестація не потрібна?
Читати
Краще сидіть удома
Читати
Екстремальне освідчення
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове