Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Увага: передплата!

Гірше совки озимої, гірше «уравнительного» податку

Остап ВИШНЯ. 1924 рік.

— Передплачуйте газету!

— На чорта?

— Як на чорта? Культурні ж ви люди чи ні?

— Культурні!

— Так і передплатіть!

— Ой, дайте мені спокій! Що, вона мене годуватиме, ваша газета?

— Правильно людина каже — газета не годуватиме...

— Та не тільки не годуватиме, а гірше: через неї, через газету оту, самі неприємності...

Галасують усі:

— На село газету! Без газети в багні валятимемось!

Може, й валятимемось... Так зате спокійно... Лежиш собі в багнюці — і ніщо тобі не свербить... Муха сяде: киш! І все...

А з газетою? Хай їй чорт, тій газеті!..

На Голубові Хутори он одного разу потрапила газета... Один там письменний і знайшовсь... Дістав він газету, сів на колодці, розгорнув і читає...

— Що ти, куме, робиш?

— Газету читаю...

— А дай і я...

— На... Тільки ж ти не вмієш... Ти ж неграмотний...

— А хіба...

— Ну да! Треба вміти, брат, читати...

Так того як заколупало, як запекло, що він читати не вміє, — схуд, бідолаха, посивів, у євангелісти записався, почав жінку бить і кінець кінцем зліг... Запричастили — полегшало... Так тепер одвертається од газети навіть і тоді, як цигарку з неї крутить...

От вам і газета! А в Павлівці?

Прочитав один хазяїн, що трактором краще орати, як плугом... Та як забажалося йому трактора!

Боже ти мій! І в кооперацію записався, і на лекції до агронома ходить... А потім почав комуну організовувати...

І били ж його!!! Ледве втік... Власна жінка діжу на йому побила...

От вам і газета!

* * *

А в місті, ви гадаєте, потрібна газета?

Кому?! Навіщо?!

Адміністрації, скажете, вона потрібна?

Щоб ото читати, як якийсь сількор або робкор її, тої адміністрації, «авторитет» підриває?

Службовцям вона потрібна?

Читати, що ось-ось чистка або скорочення штатів?

Крамареві вона потрібна?

Щоб ото читати, коли треба «уравнительний» платити?..

Хороша мені література!

Мені вона, думаєте, потрібна?

Щоб ото тільки про те й думали, що пиши, пиши, пиши...

Та ото щоб її передплачувати?

Та зачинити її к лихій годині, то хоч на світі поживеш...

Будемо краще в карти грати абощо...

А то читати! Фе!

* * *

А в Гнилиці?

Потрапила газета, а там якраз пропечатано було, як селяни в Польщі з поміщиками борються...

Прочитав Іван Пилипович та як схопиться, та за коляку, та з двору...

— Куди ти? — кричить жінка...

— Панів бити!

Вискочив: сюди-туди — нема панів! Нема з ким боротися! Помахав-помахав колякою і додому.

От вам і газета!

Турботи самі.

Так після цього її передплачувати?!