Архів
Вівторок,
1 грудня 2020 року

№ 92 (19840)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Грудень
  Версія для друку          На головну
  • Минуле і сучасність

Виноградівська кераміка

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Традиції гончарного ремесла на Закарпатті сягають глибокої давнини. Розвитку його сприяли поклади глини поблизу низки сіл, зокрема і у Виноградівському районі. Хоча місцева глина там і тут різниться за якістю та забарвленням, вона вся придатна для обробітку. До того ж випалювання виробів з неї потребує низької температури. Це й послужило сільським умільцям у виготовленні різноманітного посуду для повсякденного вжитку.

У ХІХ та на початку ХХ століття глиняний посуд населених пунктів Драгова, Дубовинки, Гуді, Хуста, Виноградова й Вільхівки, крім продажу на тутешніх ринках, був затребуваний також в угорських і румунських селах. Продавали його не за гроші, а «насипом». Щоб купити, наприклад, горщик, треба було двічі насипати в нього пшениці або кукурудзи. Кількість зерна правила за ціну посудини. Як пояснив гончар із Дубовинки Іван Полянський, гроші змінювалися, тож вигідніше було товар обмінювати.

Із розвитком промисловості, посиленням залежності майстрів від скупників гончарство почало скорочувати свої обсяги. Різко зменшився попит на гончарні вироби, після того як у продажу з’явився дешевий посуд із металу.

Задля піднесення ремесла, що занепадало, в містах Закарпатської області почали діяти школи та майстерні, в яких охочі вивчали особливості технології обробітку глини та виготовлення виробів з неї.

У 1892-1906 роках працювала керамічна майстерня і у Виноградові. Очолював її Фішер Форкошгаз. У процесі навчання учні виробляли кахлі, отримуючи за це невелику платню.

У сусідньому Іршавському районі майстри села Вільхівка досконало опанували техніку «урізу». Вони поливали поверхню виробу спеціальним розчином і ножиком із підсушеного черепка вирізали традиційні рослинні або геометричні орнаменти. З часом цей стиль розпису підхопили гончарі села Великі Ком’яти та Виноградова.

1965 року у Виноградові став до ладу промкомбінат, на якому працювало 1400 робітників. Був тут і керамічний цех. Першими сюди запросили самодіяльних майстрів із Виноградова — Федора Черницького та Івана Драгуна, головним художником стала випускниця Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва Марія Ковальчук. Саме ці майстри сформували основні традиції та стиль вино-градівської кераміки.

Федір Черницький полюбляв виготовляти кавові сервізи, тарілки, пивники, невеликі за ємністю корчаги, а Іван Драгун — високі вази для квітів, які ставили в кімнатах на підлозі.

В 1967 році запрацював цех із виробництва кахлів, а ще через чотири роки запустили електричну піч: у новоствореному цеху трудилися понад 600 гончарів. На роботу сюди радо приймали випускників профільних училищ та інститутів. Понад 10 фахівців художньої майстерні під керівництвом головного художника Івана Гецка розробляли нові види продукції, які затверджувала художня рада в Ужгороді.

Глину брали з покладів, знайдених у селах Онок, Велика Копаня Виноградівського району, Мідяниця — Іршавського та міста Дружківка Донецької області. Барвники отримували з Вишневого, що неподалік Києва, та з російського Дулєво. Способів виготовлення виробів було два: пластичне формування і лиття. Керамічну масу готували у спеціальному цеху розробки матеріалів на чолі з головним технологом Катериною Матій. Гіпсомодельний цех, очолюваний Володимиром Єжовим, спеціалізувався на гіпсових формах для заливки й декорування. Випалювали вироби у двох електричних печах. Температура першого випалу становила 800 °C, а другого — від 850 до 900 °C.

У 1978 році промкомбінат перейменували на Виноградівський керамічний завод. Збільшився його колектив, який об’єднав близько 1800 фахівців, значно розширений асортимент продукції налічував понад 100 найменувань. Серед найпопулярніших — сервізи, різноманітні декоративні елементи для оздоблення житла. Керамічні вироби заводу користувалися попитом не тільки в Україні, а у республіках колишнього Радянського Союзу та за рубежем.

Завод перестав виробляти свою продукцію 1993-го. Трохи довше проіснувала його філія у смт Королево...

А яке ж сьогодення виноградівської кераміки? На жаль, про це можна розповісти кількома рядками. Відсутність промислової бази аж ніяк не сприяє художникам-керамістам. Ремесло самотужки відроджує та розвиває Ольга Гал — членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України (на фото). Свою продукцію з глини вона випалює у власній печі. Мисткиня прагне зберегти і популяризувати найкращі традиції та здобутки гончарної справи краю.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Жорсткий карантин — під питанням
Читати
Насамперед не нашкодити
Читати
Нас чекає подорожчання енергоносіїв
Читати
Не вистачає, бо зростає кількість
Читати
Підкидали грошей, та де вони?
Читати
Сподіваються на азарт
Читати
У лідерах — центр і північ
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове