• Про це говорять

Рятуймося самі

Записав

Леонід Логвиненко.

м. Харків.

Чим більше в нашій країні уражених коронавірусом, тим частіше ті, хто на нього занедужав, діляться своїм досвідом перебігу хвороби. Але якщо на початку епідемії це були здебільшого розповіді про симптоми та відчуття, то останні два-три тижні — повні відчаю історії про реалії нашої медичної системи, яка програє битву вірусу.

ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, що насправді на широко анонсованій гарячій лінії щодо боротьби з COVID-19 працюють не медики, а випадкові люди, які не здатні дати жодної слушної поради; сімейні лікарі не беруть слухавки; на «швидкій» вважають, що молоді люди не можуть задихатися, радять їм «погуляти, подихати повітрям» і не приїжджають на виклик, а ті, кому «пощастило» і його таки везуть до лікарні, чекають черги, аби потрапити бодай до приймального відділення, подекуди 5-6 годин…

Днями мені зателефонував мій знайомий Андрій Стаханов, у якого коронавірусом заразилася мама. З його дозволу я записав розповідь про те, що їм довелося пережити.

«Госпіталізували маму на 14-й день хвороби. До того часу вже чотири доби вона була на кисні, крапельницях, ін’єкціях — тобто виконувався повний курс лікування при коронавірусі. «Швидка» повезла її до лікарні лише тоді, коли рівень кисню у крові став критичним, а частота дихання перевищувала 20 вдихів за хвилину. Місце знайшлося в 25-й харківській лікарні.

У приймальному відділенні я запитав у лікаря, хто конкретно лікуватиме маму. На це дістав відповідь, що медики працюють бригадами в режимі доба-три. Кожний день — нова бригада.

Лише через сім годин після госпіталізації мамі нарешті дали кисень і зробили один укол. Оце й уся терапія в перший день лікування. Та й ту призначили тільки після того, як ми знайшли знайомого, котрий переговорив із кимсь з керівництва медичного закладу. Наступного дня вранці я приїхав поспілкуватись із завідувачкою відділення. Вона вийшла до мене й повідомила, що більше в лікарні не працює, тож нічим допомогти не може. Порадила: «Звертайтеся до чергового лікаря». Ним ви- явилася лікарка, що чергувала напередодні. На третій день знову була вона, бо працювати нікому. Потім її ж, майже дівчинку, призначили завідувачкою.

Щодня в лікарні звільнялися лікарі й медсестри (бувало, по три на день), приходили нові, але майже ніхто не затримувався. Персоналу не вистачає катастрофічно, лікарі й медсестри падають з ніг від утоми. Комунікацію між лікарями й середнім персоналом порушено: медсестри не виконують призначень лікаря, лікарі забувають вписувати у призначення ліки, які рідні купують за останні або позичені гроші. Майже всі препарати, які я приніс лікарю на його вимогу, окрім антибіотиків і серцевих, мама потім привезла додому нерозпечатаними. Засоби захисту від COVID бачив лише на лікарях «швидкої», у лікарні ж персонал у звичайних халатах і масках.

На третій день у лікарні закінчився кисень. Усі хворі, зокрема й найтяжчі, мали виживати без нього майже 6 годин, поки не підвезли балонів. Палати забиті, в них стає зле просто від того, що на маленькій площі перебуває багато людей. На одному з поверхів є вільні приміщення, але до них не підведені кисневі трубопроводи.

В лікарні стан мами значно погіршився. Але лікарі до неї підходити частіше не стали. Якщо у будні медперсоналу не вистачає, то у вихідні хворі практично кинуті напризволяще. Вартість упаковки головного антибіотику, який призначають при коронавірусі, — від 4 тисяч гривень. Її вистачає на три дні. Курс — 10 днів. Дістати його в Харкові практично неможливо, мені привезли ці ліки з Одеси. Це при тому, що виготовляє препарат харківське підприємство «Лекхім». Лікарі стверджують, що увесь місцевий продається за кордон. Аналогів у продажу також майже нема. Ще була потрібна терапія у вигляді гормональних, антитромботичних, легеневих і серцевих препаратів. У цілому день лікування мами в лікарні обходивсь у майже 2,5 тис. гривень. Якщо грошей у пацієнта катма, це нікого не хвилює. Він буде просто лежати: або одужувати, або… Лікарня закрита, всередину потрапити неможливо. Для передач визначені години: вранці з 7.30 до 10.00, увечері з 16.00 до 18.00. Аби поговорити з лікарем, рідні простоюють по 5-6 годин.

Щоранку, чекаючи лікаря, я бачив, як видавали речі померлих (кожної доби — три-чотири небіжчики) родичам, а також виписки тим, хто одужав. Ні в кого хворобою чи причиною смерті не вказано COVID, а лише гостра серцева чи ниркова недостатність, пневмонія, інсульт…

Зараз продовжуємо лікувати маму в домашніх умовах. Дехто зі знайомих питає: «Навіщо ви поклали її в лікарню?» На це відповідаю так: удома в нас був кисневий концентратор з виробництвом кисню 4 л на хвилину, і його не вистачало. А в лікарні кисню все ж давали набагато більше. І він там чистіший, без домішок. Тож попри все у певний момент лікарня маму врятувала...

Переживши все це, мимоволі замислився: якщо так «лікують» у великому розвиненому обласному центрі, то що робити жителям сіл і маленьких містечок? А тим, у кого немає грошей? А влада тим часом посилює карантин і залишає без роботи та доходів дедалі більше людей. Не сумніваюся, можновладці лікуються геть по-іншому».

P.S. Коли цей матеріал готувався до друку, стало відомо, що в Житомирі від коронавірусу померла 39-річна викладачка Державного університету «Житомирська політехніка» Ольга Грабар, яка після госпіталізації просила допомогти пацієнтам міської лікарні. В останньому своєму дописі у соціальній мережі вона зверталася до очільника міста Сергія Сухомлина щодо проблеми забезпечення хворих на COVID-19 киснем. «Сергію Івановичу, терміново потрібна ваша допомога для людей, що лежать у міськлікарні №1, — написала Ольга. — Сьогодні реанімація працювала через раз, бо немає кисню! Я зараз тут лежу, кисень відключали за сьогодні вже вісім разів! А це єдиний наш шанс на порятунок! Втрутьтеся! Я не знаю, як нам зараз пережити ніч, а на ранок кисню немає взагалі! Бідні лікарі у реанімації не знають, що робити. Рятуйте! Найстрашніше, що у нас немає часу!».

Сухомлин на звернення викладачки не відреагував, проте його заступниця Марія Місюрова, коментуючи цей допис, запевнила, що кисню у лікарні вистачає. Така заява чиновниці викликала шквал обурення в соцмережах. А наступного дня Ольги Грабар не стало.