Грудень

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.
Малюнок Валентини ПРОТОПОП.

Прем’єри холодної королеви

Михайло МОРОЗ.

ЯКЩО листопад іще інколи ніжився у сонячних променях, щедро роздаючи їх людям і мешканцям рослинного й тваринного світів, то від грудня такої ласки чекати доводиться рідко. У нього характер суворіший, уже частково зимовий. Про це свідчать і вчинки, які він демонструє часто уже з перших днів свого приходу. Це ранкові приморозки замість листопадових туманів, які дедалі частіше переходять у мороз. Мають більше волі у його володіннях холодні північні вітри.

А ось коли відбудеться прем’єра зими, якого конкретно грудневого дня, вона й сама, напевно, ще не знає. Та й не від неї це залежить за нинішніх природно-кліматичних умов. А поки що йдуть приготування, зміна декорацій, репетиції головних персонажів: снігу і морозу.

Хоча грудневий сніг найпухкіший, але й найхолодніший. Насамперед для звірів і птахів. Адже земля для багатьох із них постіль, і поки вона була покрита листям, хоч і вогким, сухою травою, гріла. А тут раптом товстий холодний шар снігу. А ще як припечуть морози, лісовим жителям стає скрутно. Передусім тим, хто заздалегідь не подбав про зимове сховище чи не утеплив своєї літньої «квартири». Особливо важко звикати до таких змін цьогорічним виводкам. Для них це не просто перша зима, перше випробування, а й перші несподіванки, які часто, на жаль, закінчуються трагічно. Адже у більшості птахів та звірів батьки і діти живуть порізно.

Якщо спочатку звірам і птахам дошкуляє холод, до якого вони поступово звикають, то згодом їх чекає інша біда — голод, а точніше недоїдання, відсутність кормів, до яких вони звикли і які були у них, по суті, під ногами, на землі. Тепер вони під снігом. Тому птахи лише набувають навичок, як їх звідти дістати, спостерігаючи, як це роблять батьки. Так приходить досвід, а отже, здатність виживання в екстремальних умовах, якими є, до речі, перші грудневі випробування. Тим часом і птахи, і звірі сподіваються на допомогу людей. Їх підгодовування — одна з давніх найблагородніших місій у природоохоронній роботі, яка починається саме у грудні. Поза сумнівом, що так буде і цього року. Незабаром на галявинах, узліссях з’являться лісові їдальні. Звірі старшого покоління про них пам’ятають і вже зараз інколи навідуються на звичні місця, аби визначити для себе зручні маршрути і, так би мовити, не проґавити моменту відкриття. Водночас це і нагадування тим, хто, можливо, забув.

Серед найактивніших відвідувачів тимчасових пунктів харчування є зайці, лосі, косулі, дикі кабани, тобто звірі-«вегетаріанці». Для них основним є рослинний корм. До речі, часто потребують підгодовування навіть домовиті звірі — бобри, хоч вони, зазвичай запасливі. Але бувають різні обставини, за яких не змогли заготовити достатню кількість корму або через якесь стихійне лихо втратили його. Ось тоді змушені сподіватися на допомогу людей. І щоб на зуби бобрів не потрапили здорові дерева, а надто молоді насадження, лісівники заздалегідь заготовляють звалені чи зломлені дерева.

А загалом увесь світловий день, якщо немає хуртовини, звірі і птахи проводять у пошуках корму. Вони є частими гостями на сільських обійстях. Здобиччю хижаків зазвичай стають свійські тварини, зокрема птиця.

У багатьох птахів немає постійного житла. Де застане ніч, там і ночують. Часто, натомившись за день, птахи засинають просто на гілках, під коренями дерев або у звичайних ямках. Тут їх і застають нічні морози. Тому деякі з них до ранку не доживають, бо потрапляють у зуби хижаків, більшість із яких із настанням зими веде одиноке бродяче життя. Наприклад, лисиця повертається у нору лише за дуже сильних морозів. А так вона весь час у дорозі. Поки немає снігу або його мало, бродить лісом. А як тільки випаде густий сніг, полює у полі на мишей. Їх вона чує навіть крізь товстий шар снігового покриву. Цей спосіб полювання називають мишкуванням. Причому мишкує лисиця завжди проти вітру.

Виходить взимку на полювання й білка. Її здобиччю є шишки, горіхи, які впали з дерев або їх загубила сойка. Але це буває тільки під час потепління. Бо загалом зиму вона переживає у теплому дуплі, вхід до якого закриває мохом або сухим листям, а сама скручується калачиком, накривається пухнастим хвостом і спить. Температура у такій «спальні» завжди вища нуля, хоча ззовні 15-20 градусів морозу.

Однак, як і в літню пору, зимовий ліс не мовчазний. Із потріскуванням сухих гілок і протяжним скрипінням стовбурів дерев перегукуються, хоч і поодинокі, пташині голоси. Зокрема, з ялинників чути пронизливий свист шишкарів, підвісившись у дивовижних позах на гілках, мелодійно посвистують снігурі. Тихо, але впевнено ведуть свій мотив омелюхи. І все це відбувається під барабанний дріб дятлів і скрипуче диригування сорок.

А коли настане день зимового сонцестояння, тобто 22 грудня, до цього малоголосого хору приєднається і велика синиця. У цей найкоротший день року своєю першою зимовою піснею вона ніби сповіщає про те, що збільшується світловий день. І сонце, як кажуть у народі, повертає на літо. Звичайно, ці повороти будуть настільки незначні, що лише інколи відчуватимемо тепло сонячних променів, яких так не вистачає зимової пори.

А поки що давайте будемо лише мріяти про літо і насолоджуватися тим, що дарує нам сьогодні природа. Адже кожна пора року, як і кожен місяць, по-своєму красиві, привабливі, так би мовити, ексклюзивні. І помітити ці неповторні ознаки допоможуть тільки виняткова спостережливість, цікавість. Тим паче що таємниць у природи досить і для дорослих, і для дітей. А пізнаючи природу, ми пізнаємо самі себе.